знайшов стартерну кнопку того грандіозного, нерухомого бульдозера, що займає так багато місця в його голові. Він завівся. Він газує, газує. Там нема нічого гарненького, в цій великій машині. Вона створена не для того, щоб підвозити гарненьких дівчат на випускні бали. Це не статусний символ. Це робоча машина. Вона зачищає простір. Якщо він не буде обережним, вона і його самого зачистить.
Він кидається назад у хату розпеченим до білого жару і закінчує «Темряву», пишучи до четвертої ранку, врешті засинаючи просто на своїй канцелярській теці зі вставними аркушами. Якби хтось висловив припущення, що насправді він писав про свого брата Джорджа, його б це здивувало. Він багато років не згадував про Джорджа – чи то йому так щиро віриться.
Оповідання повертається від викладача з розгонисто накресленою на титульній сторінці оцінкою «F». Під нею два слова великими літерами «МАКУЛАТУРА» кричить перше, «ЛАЙНО» кричить друге.
Білл несе стосик п’ятнадцятисторінкового рукопису до дров’яної печі й відчиняє заслінку. Він усього лиш за якийсь дюйм від того, щоб шпурнути текст усередину, коли йому доходить абсурдність того, що він робить. Він сідає в своє крісло-гойдалку, дивиться на постер «Вдячного мертвяка»185 і починає реготати. Макулатура? Чудово! Нехай буде макулатура! У цих лісах повно сировини для неї!
– Хай валять ті йобані дерева! – вигукує Білл і регоче так, що аж сльози починають струменіти йому з очей і котитися по щоках.
Він наново передруковує першу сторінку, ту, що з викладацьким вердиктом, і надсилає оповідання до чоловічого журналу, який називається «Біла краватка» (хоча, судячи з того, що бачить Білл, йому слід було б мати назву «Голі дівчата, що мають вигляд наркоманок»). Утім, його пошарпаний «Письменницький ринок»186 каже, що вони там купують історії з жахами, і в двох числах журналу, які він був купив у місцевій крамничці «Мама &Тато»187, дійсно було надруковано чотири оповідання жахів – між голими дівчатами та рекламою брудних кінофільмів і пігулок для потенції. Одне з них, за авторством якогось чоловіка на ім’я Денніс Етчісон188, насправді дуже добре.
Білл надсилає свою «Темряву» без жодних реальних надій – чимало текстів він уже надсилав до різних журналів раніше, і то безрезультатно, окрім відмовних записок – тож він дивується і радіє, коли редактор відділу прози в «Білій краватці» купує оповідання за двісті доларів, з оплатою по публікації. Заступник редактора додає короткого листа, в якому називає його твір «найкращим збіса оповіданням жахів після “Банки” Рея Бредбері»189. І ще він додає: «Погано тільки те, що від узбережжя до узбережжя прочитають його хіба що осіб з сімдесят», але Білл Денбро не переймається тим. Дві сотні доларів!
Він іде до свого куратора з карткою відмови від курсу Eh-141. Куратор її візує. Білл Денбро прикріплює степлером цю відмовну картку до вітального листа заступника
«Grateful Dead» – заснований у середині 1960-х у Сан-Франциско фолк-блюз-рок-гурт, який донині залишається головним мистецько-ідеологічним мотором психоделічної філософії хіпі.
«Writer’s Market» – заснований 1921 року щорічний довідник для письменників, що бажають продати свої твори, який ще іронічно називають «Біблією авторів».
«Mom & Pop» – загальна назва сімейних крамничок чи інших дрібних бізнесів, чиї власники зазвичай і мешкають при своїх закладах.
Dennis Etchison (нар. 1943 р.) – один із найповажаніших Стівеном Кінгом американських авторів, який пише в жанрі жахів та «похмурої фантастики».
«The Jar» – оповідання Рея Бредбері про куплену на ярмарку-карнавалі банку з заспиртованою істотою, яка своїм містичним впливом доводить покупця до вбивства дружини.
