Френкі-чи-Фредді та його гумоклейкий дрючок задовго до того, як цей хлопець вигулькнув у центрі уваги, знайшовши тіло Вероніки Ґроґан. «Він справжній гидотник», – одного дня під час клубної години в школі повідомив Бенові хлопець на ім’я Річі Тозіер. Цей Тозіер був кощавим хлопчиком в окулярах. Бен подумав, що без них він, мабуть, бачить, точнісінько як той містер Маґу236; його збільшені очі плавали за товстими лінзами з виразом вічного здивування. А ще він мав великі передні зуби, за що дістав прізвисько Хвалькуватий Бобер237. Він учився в тому самому п’ятому класі, що й Френкі-чи-Фредді.
– Пхає цілісінькими днями свою ломаку в каналізацію, а потім, увечері, жує ту гумку з її кінця.
– Бігме, це ж гидко, – скрикнув Бен.
– Авшеш, пвавильно, кволику, – кивнув Тозіер і пішов геть.
Вважаючи, що знайшов якусь перуку, Френкі-чи-Фредді почав шурувати своїм ЧУДЕСНИМ ГУМКО-ДРЮКОМ крізь ґрати дренажного колодязя. Він подумав, що зможе її висушити і подарувати на день народження своїй матері або ще кудись притокмити. Через кілька хвилин тикання й штурхання, коли він уже був готовий покинути цю справу, з мутної води в забитому стоку спливло чиєсь лице, з прилиплим до білих щік листям і брудом у вибалушених очах.
Френкі-чи-Фредді з вереском помчав додому.
Вероніка Ґроґан навчалася у четвертому класі Церковної школи на Нейболт-стрит, яку утримували люди, котрих Бенова мати називала «христосиками-святошами». Дівчинку поховали в той день, коли їй мусило виповнитися десять років.
Після цього найнедавнішого жаху Арлін Генском одного вечора покликала Бена до вітальні й посадила поряд з собою на дивані. Взявши сина за руки, вона прискіпливо подивилася йому в очі. Бен дивився на неї, почуваючись трохи збентежено.
– Бене, – промовила нарешті мати, – ти дурень?
– Ні, матусю, – відповів Бен, почуваючись ще дужче збентеженим. Він не мав жодного уявлення, до чого тут ведеться. Він не міг пригадати, щоби бодай колись бачив свою маму такою поважною.
– Ні, – луною відгукнулась вона. – І я не вірю, що ти дурень.
Після цього вона запала в довгу мовчанку, дивлячись уже не на Бена, а задумливо крізь вікно. Бен на хвильку загадався, чи вона часом не забула зовсім про нього. Мати була все ще молодою жінкою – тільки тридцять два, – але виховувати самій хлопця… це позначилося на ній. Вона працювала сорок годин на тиждень на прядильно-ткацькій фабриці Старка в Ньюпорті, і після особливо багатих на пил і пух робочих днів інколи кашляла так довго і важко, що Бена це лякало. Такими ночами він довго лежав, дивлячись у темряву за вікном поряд з його ліжком, думаючи, що буде з ним, якщо мама помре. Тоді він стане сиротою, припускав Бен. Може стати дитиною на утриманні штату (він гадав, що це означає жити з фермерами, які примусять його працювати від світання до смеркання),
Mr Quincy Magoo – створений 1949 р. персонаж низки мультфільмів, заможний пенсіонер, що через свою підсліпуватість потрапляє в різні кумедні ситуації.
Bucky Beaver (1955—1970) – веселий, завжди усміхнений бобер, створений у студії Діснея рекламний образ зубної пасти «Айпена».
