Криму власну монету, прикрашену добре знайомою і сьогодні тамгою, карбували хани з династії Ґераїв, які домоглися незалежності від Золотої Орди. Але у тому ж Криму, в генуезькому місті-колонії Кафа (сучасна Феодосія), карбували свої монети – аспри.
Окрім срібних аспрів, прикрашених, як і належить, тамгою правлячого хана, генуезці випускали в обіг також і мідні пули – інтеграція у монетну систему, започатковану на теренах Золотої Орди і тут була повною (як і технологія – на заготовки для пулів різали мідний дріт відповідного діаметру). Часом використовували вже готові мідні пули, ставлячи на них свою мітку.
■ Ординський мідний пул з хрестом, вибитим у Кафі, XV ст.
Головним кредитором кримської колонії впродовж тривалого часу виступав банк Св. Георгія. Його головні акціонери вели активну підприємницьку діяльність у Криму від імені комуни Генуї. Вели, зауважимо, настільки вправно, що 1453 р. державна власність перейшла банку (за офіційною версією – за борги), тобто була приватизована акціонерами поважного закладу практично за безцінь, якщо рахувати попередні багаторічні капіталовкладення в укріплення та іншу нерухомість і захист колоній. Зауважимо, що лише на війну 1434 р. проти держави Феодоро, яка мала убезпечити генуезькі володіння від зазіхань сусідів, було позичено шість мільйонів аспрів. Однак новому «ефективному власнику» так і не пощастило довго насолоджуватися здобутим.
Після 1475 р. узбережжя Криму, а за декілька десятиліть усе північне узбережжя Чорного моря перейшло під владу імперії Османів. Відтоді на цих землях і в їх околицях до останньої чверті XVIII ст. були в обігу акче, а потім – пара і піастри, викарбувані на монетному дворі в Стамбулі.
Ведення бухгалтерії впродовж XIV—XVI ст. у Королівстві Польському та ВКЛ (і не тільки там) вимагало чіткого розуміння співвідношення між ваговими та монетарними стандартами, визначення якості монет, карбованих у різних куточках Європи, та багатьох інших тонкощів. Відповідно і сучасним дослідникам, які вивчають давні рахункові книжки, і письменникам, які пишуть романи з середньовічного життя, якщо вони прагнуть надати своїм творам пристойної вірогідності, доводиться занурюватися у подібні подробиці.
Приміром, вартість товарів вимірювалася у гривнях і грошах. У рахункових книжках короля Владислава ІІ Ягайла знаходимо відомості, що, приміром, у Кракові в 1394 р. лицарський шолом було куплено за дві гривні (а траплялися вироби і по дві з половиною), плюс кольчужна бармиця до нього коштувала від 16 до 32 грошів. З подальших обрахунків випливає, що дві з половиною гривні відповідають… 120 грошам. Отож бачимо, що у гривні XIV—XV ст. грошів налічувалося аж ніяк не 100, бо рахували інакше – адже йшлося про гривню срібла, яка мала певну вагу. І ця вага була різною у різних країнах! Була гривня моравська (280 г), голландська (246,083 г), паризька (244,753 г), новгородська (204 г) і так далі. Отож, купуючи щось або укладаючи торгівельну угоду, слід було насамперед з’ясувати: про яку саме гривню йдеться.
■ Срібне акче турецького султана Сулеймана I, 1525 р.
