гарбуз Ак-Памик наповнився молоком, верблюжа відірвалося від матері і відійшло. Коли Ак-Памик була вже біля свого коня, верблюдиця Ак-Мая помітила її і голосно закричала. Ак-Памик ледве встигла сісти на коня і помчала. Верблюдиця кинулася її наздоганяти, але так і не наздогнала.
Тоді верблюдиця сказала:
– Стань чорним каменем, моя дитино! – і зачарувала своє верблюжа.
Кажуть, що отак чорним каменем, воно, бідолашне, і нині ще стоїть на шляху до Мекки!
Про кого тепер послухати новини? Послухайте про Ак-Памик.
Ак-Памик повернулася до своєї печери, зібрали кістки братів, розклала як треба і полила молоком верблюдиці Ак-Маї. Брати, позіхаючи і чхаючи, піднялися.
– Ох, довго ж ми спали! – сказали вони.
– Якби не я – ви спали б до дня воскресіння з мертвих, – промовила Ак-Памик і потім розповіла по порядку все, що сталося.
– Дуже тобі дякуємо, дорога сестро! – сказали брати.
А потім Ак-Памик закип’ятила чай і покликала братів:
– Сідайте, пийте!
Так семеро братів зажили знову, проводячи свої дні у полюванні. Кожен з них взяв собі дружину і влаштував бенкет. Брати продовжували любили сестру, як і раніше, але їхні дружини незлюбили Ак-Памик.
– Нас так не люблять, як її, – говорили дружини. – Давайте-но що-небудь придумаємо.
Але дружина наймолодшого брата Ак-Памик сказала:
– Ні, я не згодна. Ак-Памик мене дуже любить, і я її теж дуже люблю.
Тоді інші дружини сказали:
– Іди геть! Не хочеш діяти з нами заодно – тоді не заважай! А будеш заважати – загинеш!
Злякалася нещасна і нікому не сказала ні слова. А шість дружин зачаклували Ак-Памик і зробили її німою. День за днем Ак-Памик чахла.
– Мила сестро, що з тобою? – з тривогою запитували її брати.
Та Ак-Памик нічого не могла відповісти. Тоді одна з дружин сказала:
– Не запитуйте у неї, що з нею. Це я знаю.
– Якщо знаєш, то скажи нам, щоб і ми знали, – попросили брати.
– Ак-Памик потрібен чоловік, її сердечко зайняти потрібно, – відповіла вона.
– Що ж, віддамо її за того, хто їй сподобається, – сказали брати.
А жінка тут і каже:
– Посадіть її на верблюда і відправте в степ. Хто їй сподобається, за того вона й вийде.
Брати всадовили Ак-Памик на верблюда і пустили його в степ. Ак-Памик їхала в задумі. У той час були в дорозі син падишаха і син візира. Дивляться вони – чорніє щось удалині. Тоді син падишаха сказав:
– У того чорного, що видніється, я беру собі верх.
– А я візьму низ, – сказав син візира.
Під’їхали вони і бачать – на верблюді сидить дівчина.
– Ти людина чи дух? – запитали вони у дівчини.
Але та не зронила ні звуку.
– Звідки і куди їдеш? – запитали вони.
Відповіді не було. Тоді син падишаха сказав:
– Ну,
