за проїзд, старий, деренчливий локально-вінтажного розливу джип з чорною стрічкою на дзеркалі протискається в заторах між каретами, маршрутками і «Чудо-поїздом». А водії позаду сигналять. А трамвай попереду зупинився, бо переводять стрілки. І студентки медколеджу в білих халатиках тим часом їдять сосиски і слухають у рожевих навушниках якісь радісні мелодії. Можливо, підуть сьогодні на боулінг чи на ковзанку.
З-за кожного рогу нависають оголошення про збір коштів і заклики поставити лайк на фейсбуці, щоб отримати крутий комікс про Кіборгів. Я навіщось забрідаю в центр. Юрба безтурботно дефілює під волання з військового намету – ветерани розриваються співами під фонограму так, наче ось тут просто відбувається весілля їхнього побратима, який знайшов-таки щастя у групі «АТОшні знайомства». О, це все вже зовсім хибний контекст і невідповідний саунтрек, щоб плекати мою легенду.
Я застрибую в перше-ліпше таксі, у якусь зовсім роздовбану іномарку на польських бляхах. Називаю адресу. Воділа від такого щастя аж потирає змерзлі руки – точно здере з мене мінімум дабл-рейт, як із дурочки-туристки. Хоча, якби він бодай заткнувся, я б йому ще доплатила. Але ж ні, верзе якусь ахінею – політичний аналіз, пересипаний скаргами і приправлений радіо «Мелодія». Моєму внутрішньому солдатику уже піна йде з рота, але я так сильно хочу скорше додому, що згрібаю усі сили і переношу таксисто-ефір в якусь густу хмару, обмотану скловатою та скотчем. До мене долинає тільки глухе бубніння, і я втуплююся у вікно. У напівтемряві, з мерехтінням вогників, все виглядає не так уже й безнадійно. Головне не мати можливості вглядатися у деталі.
Я сперлася чолом до холодної шиби і заплющила на секунду очі.
І відчула, що серце попускає.
– Ей, ти чьо!
Потасканий життям мужик при ближчому аналізі виявляється приблизно моїм ровесником. Всю дорогу він їхав, пригинаючись до керма своїм опецькуватим тілом у шкірянці. Але тепер я бачу його обличчя у чорній трикотажній шапочці майже впритул. Щоб розбудити мене, йому довелося перехилитися через спинку свого сидіння і добряче поторсати мене за плече своєю лапою в обрізаних засмальцьованих рукавичках.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
