кінчиками пальців, не помічаючи, що у нього з’явилися слухачі.
– І пісня лунає, до болю знайома: «Заходьте до мене – сьогодні я вдома…» – наспівував він собі під ніс.
На душі у мене стало легко і радісно. Фло поклала руку мені на плече. Ми затамували подих і тихенько пораділи, що Енцо нас не бачить.
– Не розумію, як мати могла від нього відмовитись, – прошепотіла я, коли Фло обережно причинила двері. – Вона все ще дихає разом зі своїм Шрім-Шрімом в Індії?
– Не знаю, – знизала плечима Фло. – Та навіть коли й так, то занадто довго вона там дихає.
Точно. Минуло вже майже чотири місяці з того часу, як виряджена у квітчасте сарі Гудрун, що переживала життєву кризу, і її син Енцо з’явилися в житті Пенелопи і Фло. Це трапилося увечері. А вранці Гудрун немов у повітрі розчинилася. Лишилася тільки записка, в якій вона повідомила Пенелопі, що має намір знайти внутрішній спокій в індійському ашрамі гуру Шрім-Шрім Акхара.
Та, схоже, цей гуру був далеко не святим відлюдником – його дихальні курси коштували ціле багатство. Це Джеф розвідав уже згодом. А от Енцо Гудрун кинула у Пенелопи без єдиного цента. І як вам це подобається? Яка мати може так учинити?
Відповісти Фло не встигла, бо у неї в кишені задзвонив мобільний.
– Почекай, – пробурмотіла вона. – Це Пенелопин телефон… Алло? – Фло притиснула мобілку до вуха. – Ні-ні, це Фло, Пенелопина дочка. Хто? Вас погано чути… Хто? О… – подруга здригнулася. – А ми якраз переїздимо. Мені передати їй слухавку? Ага… – Фло почухала потилицю, замовкла і облизала губи, що буває з нею тільки тоді, коли вона дуже нервує.
– Хто це? – прошепотіла я.
Фло труснула головою і одвернулася.
– Що? – раптом різко запитала вона. – Але коли… Ей? Алло! – Вона ще кілька разів повторила «алло», та зв’язок, мабуть, обірвався.
Подруга опустила руку з телефоном і втупила очі в мене.
– Ти не повіриш, – пробурмотіла вона. – Тільки згадай про чорта, а він вже й тут!
Оце так! Невже… Не може бути!
– Будь ласка, – пробелькотіла я, – тільки не кажи, що це Гудрун!
Фло глибоко зітхнула – і кивнула.
– І що? – я аж засовалася у візку. – Не тягни, а то я помру з цікавості! Чого їй треба?
– Веліла передати Пенелопі, що повертається. І у неї є новини. І ще… – у Фло затремтів голос. – Ще вона хоче забрати Енцо! – Подруга стиснула руки в кулаки. – Боже! Кілька місяців тому я б ще й приплатила, тільки б Енцо зник із мого життя. Але тепер!..
Я зовсім занепала духом.
– Коли? – спитала я.
– Скоро, – відповіла Фло.
– Як скоро?
– Вона не сказала, – Фло сунула телефон у кишеню. – Зв’язок – повний відстій. Каже: хай він ще трохи поживе з нами, доки її не буде.
– Сподіваюся, її ще довго не
