нужди, не боячись злиднів. Щоб не лічили коени та левіти13 останні жалюгідні халки, асси, квадранти та лепти14. Так хто ж, як не я, був гідний високої посади? Я знаю головне: люди завжди проситимуть в Бога за себе, своїх батьків та своїх дітей, йтимуть із тими проханнями до Храму, нестимуть дари та жертовних тварин. А ми, служителі, ще подивимось, чи приймати ті пожертви, чи угодні вони Богові, бо хто знає, в кого в купецьких кварталах під стіною Храму те все придбане й чи годне воно для Всевишнього? Може й не годне… Інша річ – купити, скажімо, ягнятко у внутрішньому дворі Храму. Що з того, що воно там стане значно дорожче, зате – безумовно придатне. І торговці тут значно надійніші, бо перебувають під моїм пильним оком, а те, що саме я їх сюди поставив, і товар у них по суті мій, це нікого не обходить. Храмовий податок – половину тірського сікля на рік – теж прочани часто-густо в Храмі сплачують, а гроші несуть різні: грецькі дідрахми й тетрадрахми, римські денарії та сестерції… А в храмі такі не візьмуть, тільки вагове срібло. Тож де людям гроші на нього поміняти? А он де: у лавках міняйл на Храмовій горі. А те, що лавки ці – власність Анни та Каяфи, так кому до того діло? Царів, поки в Ієрушалаїмі були царі, коени не забували, а теперішня римська влада… Та більшість тутешніх римських можновладців у боргах мов пси в реп’яхах, і винні вони саме Анні, і для них у коена кошти завжди знаходяться! Тому й вважає за краще велике панство з Анною не сваритися, а дружбу водити, бо інакше він, диви, термін повернення боргу не подовжить, а наступного разу в позиці відмовить ба й відсоток непомірний заправить!»
Коен Анна роззирнувся: дім у нього добрий. Показного багатства, що кидається у вічі блиском золота й сяйвом коштовного каміння, йому не треба. Тривкий та сталий добробут, який дає можливість спокійно жити з упевненістю в прийдешньому дні,– от що потрібно. А в цьому будинку направду є все, що необхідно людині, котра керує храмовими справами: навіть міква15 у підземній частині. Та й то: коен, який досяг такого рівня, підносить молитви й славить Бога не лише в храмі, а робити це можна тільки після омовіння… А бундючитися статками служителю Храму не слід – обов’язково знайдуться такі, хто скаже: ага, він на храмовій службі не так про Бога думає, як капшук грошвою набити! Не варто давати приводи для зайвих балачок. А кошти… Кошти є, та ще й які, але вони для справи, а не для того, щоб пускати туман у вічі. Одна частина грошей в обігу через надійну людину, а інша – схоронена у надійному місці.
Він свідомо обрав колись це місце для житла: західний пагорб за міською стіною. Тут значно спокійніше, ніж у Верхньому місті, тихіше, повітря чистіше: можна спокійно поміркувати й про справи – як божественні, так і земні. Чи зосередитись і попрацювати: он на столі справжня гора сувоїв – документи, переважно грошові, храмові або сімейні. Треба розібрати: такі справи чекати не будуть…
Раптом почувся якийсь шерех, і Анна відчув присутність іншої людини за спиною. Різко повернувся: біля дверей стояв молодий слуга на
Левіти – нащадки коліна Левія, яке присвятило себе службі Богові. Ділилися на дві групи: ті, що походили від Аарона – коени, вища група духовенства, і ті, хто не був нащадками Аарона,– власне левіти (охорона порядку під час богослужінь та жертвоприношень, музика та співи в Храмі, навчання дітей законів Тори, ведення літописів, утримання Храму).
Дрібні мідні монети, що ходили в Східному Середземномор'ї на початку І тис. н. е.
Міква – купіль для культових омовінь. Священик не входив до Храму, не здійснивши омовіння, бо молитва від нечистого не буде почута Богом.
