у Святому місті. А тут – чужинські хоругви, вояки ходять, чоботами гупають, зброєю брязкають. А солдати ж – легіонери й частина допоміжних – чужинці, ідоловірці, до місцевих свят – ані краплі поваги: вино п’ють, пісні горлають, сваряться, трапляється, що й б’ються. Служниць тискають. У палаці хазяйнують. А палац – це не тільки хороми з господарськими будівлями. Це ще й люди: лакизи, прибиральники, скарбники, носії царських опахал, кухарі, охорона, конюхи, прачки… Мешканцям столиці, до справ палацу непричетним, просто невтямки, скільки люду комашиться там, обслуговуючи одну-єдину родину.
Звісно, царську охорону римляни вигнали одразу, замінивши вартових своїми солдатами в металевих тьмяно-блискучих обладунках. Вояки Іродової сторожі пішли, затаївши пекучу образу на римлян, що позбавили їх доброго заробітку й стану, що в місті вважався дуже пристойним. Усі решта були з Ієрушалаїма й обітниці мовчанки незваним чужинцям не давали. Вишколена обслуга зазвичай непомітна, але це не означає, що сама вона нічого не бачить та не зауважує. Містом поповз поговір, посипалися й розкотилися, як горох із дірявого лантуха, по найвіддаленіших закутках спочатку шепти, потім поголоски, чутки, перекази… Те, що в хоромах, де завжди пахло вишуканими парфумами та пахощами, що ними обкурювали приміщення спеціальні служники, тепер непереможно панував важкий мускусний запах немитих чоловічих тіл, що підлоги, ще недавно ідеально чисті, затоптувалися брудними солдатськими чобітьми,– це, звісно, не могло подобатися городянам. Палац, хоч і належав царям, а був гордістю міста. Ну, це ще можна пережити. Але всі знали, що Ірод зібрав у палаці незліченні багатства: гроші, самоцвітне каміння з усього світу, посуд золотий та срібний, тонкої роботи коштовні прикраси. Втаємничені казали: на сотні й сотні талантів17 багатств. Здавалося, сума нечувана, але ні, Сабінові муляли й багатства Ієрушалаїмського храму, що стояв поруч, і він ввів своє вояцтво й туди теж. Юдеям це – велика образа: не місце чужакам у Храмі, це ж не просто святилище, скінія зібрання, це ж Дім Святості18! Там же зберігаються сувої Тори! Та бузувір і далі до храмової казни підбирався. Ну, а Іродовим колишнім челядинцям, священикам та храмовим служителям яка з того радість, яка спонука мовчати про Сабінові оборудки? Одразу згадали, як півстоліття тому римлянин Красс до цурки Храм обібрав, а тепер, виходить, і цьому кортить. А в місті – он скільки вірних: своїх та захожих богомольців! Гніву народному не було межі, люди почали виходити на вулиці, озброєні хто чим, і мій татусь Зерах рушив із ними.
Спочатку він хотів зробити списа, прив’язавши до жердини величезного ножа, та мати сказала:
– Чоловіче, не сміши мої сандалії, ти бачив їхні обладунки? Ти що, цим хочеш проштрикнути нагрудник важкого піхотинця?
Це була така нісенітниця, що в батька аж руки опустилися:
– Так що, голіруч іти?
– Чого це голіруч? – здивувалася Шифра.– З метавкою.
Оце була направду
Талант – найбільша стародавня вагово-грошова одиниця, що використовувалась у Вавилоні, Ассирії, потім у Греції та Єгипті; поділявся на 60 мін. У юдеїв талант становив приблизно 30 кг срібла.
Ієрусалимський Храм звався на івриті Бейт а-Мікдаш, тобто Дім Святості.
