попервах та й примирився, а їхнє вивчення Закону підтримував, і садукеїв, хоч якими затятими його супротивниками вони спочатку були, на свій бік привернув. Торговлю завів з Аравією й Ліваном вигідну, потроху багатів край. І примудрився налаштувати справу так, що всі комерційні оборудки з прянощами між Сходом та Римом йшли виключно через Ієрушалаїм, подвоюючи зиск. І – правди ніде діти – головне: за всі тридцять сім років його царювання жодного разу нога римського солдата не ступила не те що на землю Священного Міста – навіть на терени юдейські. І жодного єврея не було продано до римського рабства за те, що він не мав чим відкупитися від загарбників!
Іродове царство, на відміну від інших провінцій імперії, підкорених цілком та остаточно, ані данини, ані податків чи податей Риму не платило, а піддані його не зобов’язані були служити в імператорському війську. Ба більше: в Ірода була власна армія, і всі командири в ній були євреї! А сам Агриппа, відомий на весь світ римський можновладець, приїхавши до Ірода на гостину, всіляко вихваляв царя, давав бенкети на його честь, а Храмові надарував стільки – одною парою рук за місяць не переносити! Та що там Агриппа: Ірод із самою Клеопатрою знайомий був, а клопотався за нього перед Сенатом не хтось, а Марк Антоній!
Усе це так, але Юдея була зобов’язана, зберігаючи вірність Римській імперії, боронити її кордони, а цар її не був вільним на вчинки не те що державницькі – у власній сім’ї нічого важливого не вирішував без згоди римського державця.
І всім, хто мав розум, ставало зрозуміло, що Ірод робив усе це виключно для того, щоби якомога міцніше прив’язати Юдею до Риму й тим самим зберегти свою владу. Бо Храм-то він відбудував, але й на честь імператора Августа звів святилище не менш пишне та багате. Первосвящеників сам призначав і сам зсаджував як заманеться. Друзі в нього – усі з латинської сановної знаті, дітей на навчання відрядив до Риму, а вдома ввів огидні ігрища на кшталт тих, що заведені в греків чи латинців: з перегонами колісниць та змаганнями атлетів. Це б ще півбіди, так він і гладіаторські бої зі справжніми звірячими смертовбивствами запровадив! Звісно, що глядачами там були переважно римляни, навіть греки гидували таким видивом, віддаючи перевагу театрові. І так виходило, що повертав Ірод всю землю юдейську на романський лад. Фарисеям це не сподобалося, вони час від часу заходилися ремствувати й обурюватися. А садукеї – ні. Бо для них найперша людина – первосвященик, а той від Ірода цілком залежний, і як цар скаже, так і буде.
Ну і що з нього взяти, з Ірода? Був же він сином зайди, ідумеянином, і хоч взяв собі дружиною Маріамну, онуку колишнього юдейського етнарха й первосвященика Гіркана Другого, але сином Ізраїлю від того не став.
А смерті Іродової чекав не лише спадкоємець: подолані, здавалося, фарисеї, що звали себе вчителями Закону, одразу ж пригадали покійникові всі гріхи. Єзекію, галілейського ватажка повстанців, хто стратив? А законних юдейських священиків-царів з дому Хасмонеїв –
