style="font-size:15px;"> – А ще хазяїн велів передати на словах,– неголосно й чомусь перелякано вичавив із себе юнак.
– Ну? – вже роздратовано запитав Анна.
– Його милість ха-коен наказали передати вашій милості…– почав плутатися в словах посильний.
– Та кажи вже! – розлючено загарчав священик.
– Той чоловік сьогодні приходив до Храму! – приречено викрикнув парубок і зіщулився, начебто його зараз вперіщать батогом.
– І що? – швидко спитав коен.– Кажи, не бійся, я тобі нічого поганого не зроблю,– майже лагідно додав він і, щоб підтримати оповідача, потиснув його руку біля ліктя.
– Він вчинив там скандал і рейвах, а потім – бешкет! Прийшов туди зі своїми учнями, зробив бич з мотузок, бив продавців і покупців, повиганяв їх із Храму, голубів випустив, столи міняйл поперевертав, а гроші розкидав. І при тому…
Хлопець замовк, не наважуючись сказати.
– Ну? – підняв брови Анна.
– Він називав себе сином Отця Небесного! – з острахом прошепотів посланець Каяфи.
– Чи мало було таких, хто себе так звав? – з презирливим незадоволенням кинув коен.
– Але ніколи раніше торговці не тікали з Храму й не боялися торгувати там через гнів Господній.
Анна стиснув кулаки так, що аж пальці побіліли:
– Він крок за кроком до того йшов. Ще коли на віслюку в’їхав до міста через Овечі ворота, наче він не зайдисвіт, а направду… А коли якісь дурні вистелили йому шлях пальмовими гілками, то він і поготів про себе такого надумав…
Колишній первосвященик помовчав, потім, щось для себе вирішивши, сказав:
– Передай коенові Каяфі, що я прошу його прийти до мене сьогодні після вечірнього богослужіння. Ти зрозумів? Це дуже важливе прохання.– І коли юнак кивнув, жестом відпустив посланця.
«Той чоловік, той чоловік…– роздратовано подумав він.– Чи не забагато останнім часом в Ієрушалаїмі патякають про нього?»
Анна повернувся до свого крісла, сів та, підперши голову рукою, занурився у довгі роздуми.
3. СИН ПЕКАРЯ
Про те, що мене не стратять, я довідався напередодні свята Песах від того чоловіка, хоча до останнього моменту не вірив, що це правда. Я за себе не просив, від цих римських звірів мені не треба нічого, навіть помилування. Ненавиджу їх з їхніми імператорами, легіонами, аренами, богами, законами, податками й судами все життя, скільки себе пам'ятаю. А усвідомив я себе в три з половиною рочки, саме тобі, коли нелюд Вар, римський легат Сирії, розп’яв в Ієрушалаїмі дві тисячі юдейських повстанців, а серед них – мого батька, поважного пекаря Зераха.
Мати моя, названа Шифрою на честь відомої сповитухи, що відмовилася в давнину вбивати єврейських немовлят чоловічої статі попри наказ фараона, розповідала: батько, сумирна й благовірна людина, пішов з натовпом повстанців лише тому, що бузувір латинянин Сабін зі своїм легіоном ідолян-кумирників захопив палац померлого царя
