викраденої дитини злочин. Розумієте, chéri. Якби ви вирішили зостатися, якби я застала вас удома (я знаю, що це неможливо, тому дозволю собі продовжувати фантазувати), факт вашої присутності значив би лише одне: ви хочете бути для мене тим, ким я хочу бути для вас, – супутницею життя – і ви готові назавжди поєднати свою долю зі мною і стати батьком для моєї доньки.
Дозвольте мені ще хвилиночку побалакати і поблукати думкою, мій найдорогоцінніший, адже я знаю, що ви вже розірвали цей лист і його клаптики [нерозбірливо] у вирі туалету. Мій найдорожчий, mon très, très cher108, який світ кохання я збудувала для вас протягом цього дивовижного червня. Я знаю, який ви стриманий, який «британський» у вас характер. Можливо, вашу старосвітську відчуженість та почуття пристойності обурить зухвалість бідолашної американочки! Ви, людина, що приховує свої найсильніші почуття, матимете мене за маленьку безсоромну дурепу, котра нарозхрист відкриває своє бідолашне зранене серце. В минулому я часто розчаровувалася. Пан Гейз був чудовою людиною з золотим серцем, але, на жаль, старшим за мене на двадцять років, гаразд, не пліткуватимемо про минуле. Найдорогоцінніший мій, якщо ти проігнорував моє прохання й дочитав цього гіркого листа до кінця, твою допитливість необхідно гарно винагородити. Утім, не зважай. Знищ цю записку та їдь. Не забудь залишити ключі на столі у своїй кімнаті. І хоч якусь адресу, куди я зможу повернути заплачені до кінця місяця дванадцять доларів. Прощавай, мій любий. Молися за мене, якщо ти хоч колись молишся.
Ш. Г.»
Те, що я тут пишу, я пам’ятаю з листа й пам’ятаю дослівно (включно з покрученою французькою). Лист був щонайменше вдвічі довшим. Я перестрибнув ліричний відступ – котрий і тоді здебільшого перегорнув – про Лолітиного братика, що помер у дворічному віці, коли дівчинці було чотири, і про те, як би я його полюбив. Дайте-но подумати, що там було ще. Так. Припускаю, що слова «у вирі туалету» (куди лист насправді потрапив) – це мій власний прозаїчний внесок. Напевно, вона благала мене розкласти якийсь спеціальний вогонь для жертвоприношення її послання.
Першими моїми почуттями були огида й бажання втекти. А потім я відчув щось на зразок дружньої руки, що опустилася мені на плече і вмовляла не поспішати. Я дослухався. Виринув зі свого заціпеніння й виявив, що досі стою в кімнаті Ло. На стіні над її ліжком між пикою естрадного стогнія та віями кіноакторки висіла сторінка з рекламою, вирвана з глянцю. На ній був зображений чорнявий молодий чоловік із якимось виснаженим поглядом ірландських очей. Він «моделював» халат Такої-то фірми і тримав у руках мостоподібну тацю Такої-то фірми зі сніданком на двох. Напис, вигаданий препод. Томасом Мореллем, називав його «героєм-переможцем». Можна було здогадатися, що ретельно переможена пані (не зображена на світлині) підводилася, щоб узяти свою половину таці. Яким чином її ліжковий товариш збирався залізти під цей міст, уникнувши катастрофічного свинства, залишалося загадкою. Рука Ло намалювала жартівливу стрілочку до обличчя спустошеного молодого нареченого
Мій дуже, дуже дорогий (
