що життя в неї важке, сповнене нещасть і мук від рук демонів і лихих людей. Але вона ніколи не проклинала його ім’я й не переставала молитись, а до інших людей ставилася лише з добром і повагою.
Тож якось пізно вночі Тейлу прийшов до неї уві сні. Він став перед нею, весь неначе зроблений з вогню чи сонячного світла. Він прийшов до неї у величі й запитав її, чи знає вона, хто він такий.
– Звісно, – відповіла вона. Розумієте, вона сприймала це дуже спокійно, бо гадала, ніби їй просто сниться щось дивне. – Ти – Господь Тейлу.
Він кивнув і запитав її, чи знає вона, чому він до неї прийшов.
– Ти зробиш щось для моєї сусідки Дебори? – запитала вона. Бо саме за неї Періаль молилася, перш ніж лягти спати. – Ти накладеш руку на її чоловіка Лозеля і зробиш його кращим? Неправильно він з нею поводиться. Чоловік ніколи не має здіймати руку на жінку – хіба тільки з любові.
Тейлу знав її сусідів. Він знав, що вони – лихі люди, які чинять лихі справи. У тому селі лихими були всі, крім неї. Лихими були всі на світі. Так він їй і сказав.
– Дебора була зі мною дуже люб’язною й доброю, – відказала Періаль. – Та й навіть Лозель, який мені байдужий, усе одно мій сусід.
Тейлу сказав їй, що Дебора проводить час у ліжках багатьох різних чоловіків, а Лозель щодня п’є, навіть у жалобок. Ні, зачекайте – ніяких жалобків іще не було. Але він усе одно пив дуже багато. Часом він розлючувався настільки, що бив жінку так, що вона аж не могла ні стояти, ні хоч закричати.
Якийсь час у своєму сні Періаль мовчала. Вона знала, що Тейлу каже правду, але Періаль була аж ніяк не дурна, хоч і чиста серцем. Вона вже підозрювала, що її сусіди займаються тим, про що розповів Тейлу. Навіть тепер, знаючи напевне, вона все одно переймалася сусідами.
– Ти їй не допоможеш?
Тейлу сказав, що в тій парі чоловік і дружина – гідна кара одне одному. Вони були лихі, а лихих слід карати.
Періаль висловилася чесно, можливо, тому що гадала, ніби вона снить, але, можливо, вона сказала б те саме, якби не спала, бо Періаль говорила від щирого серця.
– Вони не винні, що світ – це постійний важкий вибір, голод і самотність, – мовила вона. – Що можна очікувати від людей, коли з ними сусідять демони?
Але Тейлу, хоч і почув її мудрі слова на власні вуха, сказав їй, що людство лихе, а лихих слід карати.
– Гадаю, ти дуже мало знаєш про те, як воно – бути людиною, – заявила вона. – А я б усе одно допомогла їм, якби могла, – рішучо сказала вона йому.
– І ТИ ЇМ ДОПОМОЖЕШ, – відповів Тейлу, простягнув руку й поклав її Періаль на серце. Коли він її торкнувся, їй здалося, ніби вона – величезний золотий дзвін, який щойно видзвонив свою першу ноту. Розплющила очі й усвідомила, що це – не звичайний сон.
Тим-то вона й не здивувалася, коли довідалася, що вагітна. За три місяці вона народила досконалого темноокого хлопчика. Вона назвала його Менда. Наступного дня після свого народження Менда вже міг повзати. За два дні – ходити.
