черевика якраз приходився до сліду на піску.
– Усе зрозуміло, – мовив інженер, – у мене були галюцинації, які я намагався приписати Набові. Очевидно, я брів як сновида, не усвідомлюючи, куди і навіщо йду, і Топ, який витягнув мене з води, керуючись інстинктом, привів мене сюди. Топе! Йди-но сюди, собачко! Ходи до мене, Топе!
Красень-пес підбіг до господаря, гучним гавкотом виражаючи свою відданість. Усі погодилися, що іншого пояснення незбагненним подіям годі й вигадати.
Близько полудня, уклавши інженера на ноші, усі вчотирьох вони винесли його з грота. Потрібно було пройти вісім миль. Але оскільки процесія рухалася повільно й часто спинялася, щоб носильники могли відпочити, шлях до Комина тривав не менше шести годин.
Біля входу до Комина земля була зрушена безжальним натиском хвиль.
Серце Пенкрофа стиснуло погане передчуття. Він кинувся в коридор, але майже одразу ж повернувся і, ставши на порозі, сумно подивився на своїх супутників.
Вогонь, так важко добутий з єдиного вцілілого сірника, згас. Замість попелу у вогнищі тепер була лише твань. Палена ганчірка, що мала правити за трут, зникла також. Нещадне море дісталося аж усередину Комина, углиб коридорів, і все там поперекидало й знищило.
Розділ ІХ
Сайрус знову з нами! – Пенкрофові спроби. – Острів чи континент? – Інженерові проекти. – У Тихому океані. – У лісових нетрях. – Полювання на капібару. – Нарешті дим.
Пенкроф сказав, що без вогню їм буде дуже скрутно. Герберт, здавалося, до певної міри поділяв морякову тривогу. Наб, радий-радісінький через порятунок свого хазяїна, не хотів і думати про Пенкрофові побоювання. А Спілет, той одразу сказав:
– Запевняю вас, Пенкрофе, це дрібниця, навіть не варта хвилювань! Хіба з нами немає Сайруса Сміта? – запитав кореспондент. – Хіба наш інженер помер? Отже, він неодмінно зарадить нашому лихові й зуміє добути вогонь.
– Як?
– Ніяк!
Що міг на це відказати Пенкроф? Він промовчав, бо глибоко в душі так само поділяв віру своїх супутників у всеосяжність інженерових знань. Якби їм усім тепер повідомили, що виверження вулкана зараз знищить цю землю, що морська безодня розверзнеться і поглине її, ці мужні люди незворушно відповіли б: «Сайрус із нами, краще скажіть йому!» Але в цю хвилину скористатися його винахідливістю мандрівники не могли, бо інженер, стомлений довгою дорогою, хоча й подолав її на ношах, знову заснув глибоким сном, а будити його Спілет категорично заборонив.
Запала ніч. Тепер вітер віяв з північного сходу, враз стало дуже холодно. Крім того, оскільки море зруйнувало перегородки, які спорудив Пенкроф, у Комині вільно гуляли сильні протяги. Інженер неодмінно застудився б, якби його супутники не познімали з себе хто куртку, хто сорочку і старанно не вкрили б його.
Вечеряти довелося літодомами та їстівними водоростями, яких Герберті із Набом знайшли чимало на прибережних скелях.
