Шляхи долі. О. Генри

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Шляхи долі - О. Генри страница 10

Шляхи долі - О. Генри Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

Він користувався повагою і в кольорового населення. Там його знали як містера Бушрода Веймаута з банку Веймаут.

      У ніч після того, як містер Роберт сказав про свій намір їхати рибалити, старий прокинувся опівночі й устав із ліжка, заявивши, що має сходити в банк і принести розрахункову книгу «Синів і дочок», яку він забув забрати додому. Бухгалтер того дня підбив по ній баланс, вклав оплачені чеки й перев’язав двома гумками. Інші розрахункові книги він перев’язував тільки одною гумкою.

      Тітка Мелінді протестувала проти такого походу серед ночі, називаючи його безглуздим і непотрібним, але дядько Бушрод не відступав перед виконанням обов’язку.

      – Я вже сказав сестрі Аделіні Госкінс, – сказав він, – щоб приходила сюди по ту книжку завтра вранці о сьомій годині, щоб віднести її на засідання ради, і книжка має бути тут до її приходу.

      Тож дядько Бушрод надягнув свій старий коричневий костюм, взяв товстий ціпок з гікорі й рушив майже безлюдними вулицями Вейматвілля. Він зайшов у банк, відімкнув бокові двері, знайшов книгу там, де її залишив, у маленькій кімнатці для консультацій, де він завжди вішав пальто. Мимохіть він обвів кімнату поглядом і побачив, що все було так, як він залишив, і вже збирався йти додому, коли нараз завмер від звуку ключа в замку центральних дверей. Хтось швидко зайшов, м’яко зачинив двері й пішов у бухгалтерію за заґратованими дверима.

      Та частина банку приєднувалася до кімнати, в якій був дядько Бушрод, вузьким проходом, в якому зараз було зовсім темно.

      Дядько Бушрод, міцно тримаючи ціпок, навшпиньки просувався проходом, поки не побачив опівнічного непроханого гостя. Там горіла єдина тьмяна гасова лампа, але навіть при такому поганому освітленні він відразу впізнав президента банку.

      З острахом гадаючи, що робити, старий темношкірий стояв нерухомо в темному передпокої і чекав, як розвиватимуться події.

      Навпроти, за великими залізними дверима, містилося сховище. У ньому був сейф з цінними паперами, золотом і грішми банку. На підлозі лежало десь вісімнадцять тисяч доларів сріблом.

      Президент вийняв із кишені свій ключ, відімкнув сховище й зайшов досередини, майже повністю зачиняючи за собою двері. Дядько Бушрод розгледів через вузький отвір мерехтіння свічки. Через одну-дві хвилини – для спостерігача вони видавалися годиною – містер Роберт вийшов поспіхом із великою сумкою в руках, так, ніби боявся, що його побачать. Однією рукою він замкнув двері сховища.

      Дядько Бушрод вичікував і спостерігав у своєму сховку, а в голові неохоче вибудовував теорію того, що щойно відбулося.

      Містер Роберт обережно поклав торбу на стіл і підняв комір по вуха. Він був вбраний у грубий сірий костюм, як для подорожі. Він кинув нахмурений погляд на великий офісний годинник над лампою, а тоді повільно оглянув банк – повільно й із любов’ю, подумав дядечко Бушрод, ніби прощався зі знайомим, дорогим серцю місцем.

Скачать книгу