Шляхи долі. О. Генри
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Шляхи долі - О. Генри страница 8
Пан Папіно, добрий, мудрий, старий нотаріус, який любив втручатися в чужі справи, це побачив, бо нічому не вдавалося прошмигнути повз його ніс. Добряче підкріпившись тютюном, він пішов до Девіда й сказав:
– Друже Міньйо, я поставив печатку на свідоцтві про шлюб твого батька. Мені б не хотілося ще ставити печатку на документі про банкрутство його сина. але до цього йде. Я кажу це як старий друг. Слухайте ж, що я маю сказати. Ваше серце, як я розумію, лежить до поезії. У Дре в мене є друг, монсеньйор Бріль – Жорж Бріль. Він мешкає в будиночку, заваленому книгами. Він вчений муж; щороку їздить у Париж; сам написав кілька книг. Він може сказати, коли збудували катакомби, як дізналися назви зірок і чому в пісочника довгий дзьоб. На формі та змісті поезії він знається так само добре, як ви – на беканні овець. Дайте йому почитати свої вірші. Тоді будете знати, чи варто вам продовжувати писати, чи краще присвятити всю свою увагу роботі й жінці.
– Напишіть йому, – сказав Девід, – Шкода, що ви раніше про це не сказали.
Зі сходом сонця наступного ранку він вже був на шляху в Дре, зі в’язкою дорогоцінних віршів за пазухою. Ополудні він змахнув пил із черевиків під дверима мосьє Бріля. Той вчений чоловік розірвав печатку на листі мосьє Папіно й поглинув зміст листа через свої блискучі окуляри, як сонце витягує воду. Він повів Девіда у свій кабінет і посадив на невеличкий острівець у морі книжок.
Мосьє Бріль мав совість. Він не відступив перед масою скручених рукописів завтовшки з довжину пальця, а розгладив їх на коліні й узявсяв читати. Мосьє Бріль нічого не залишав поза своєю увагою і свердлив поглядом всю цю купу, як черв’як впивається в горіх у пошуках ядра.
Девід тим часом сидів без діла й тремтів від вигляду такої кількості літератури. У нього аж у вухах гуділо. У нього не було ні мапи, ні компаса, щоб зорієнтуватиися в цьому морі. Півсвіту, думав він, пише книжки.
Мосьє Бріль добрався до останньої сторінки. Тоді зняв окуляри й протер їх хустинкою.
– Як там мій старий друг Папіно? – спитав він.
– Здоровий, як дуб, – сказав Девід.
– Скільки у вас овець, мосьє Міньйо?
– Три сотні й ще дев’ять було вчора, коли їх лічив. Нещаслива отара. До такої кількості ми дійшли від восьмиста п’ятдесяти.
– Ви маєте жінку, дім і живете в добрі. Вівці дали вам досить прибутку. Ви ходили з ними в поле, жили на свіжому повітрі та їли солодкий хліб насолод. Вам всього лиш треба було пильнувати й лежати на лоні природи, слухаючи свист дроздів у гаю. Я маю рацію?
– Так і було, – сказав Девід.
– Я прочитав