яку б ми здобули, якби вдалося скинути гнобителя і посадити на його місце мудрого та щедрого Вальведію. Тоді Кірні скочив на ноги й стиснув мені руку зі силою підсобного робітника. Він весь мій, казав він, поки з найвищої вершини Кордильєр не полетить у море останній поплічник деспота.
Я заплатив, і ми вийшли. Біля дверей лікоть Кірні перевернув скляну вітрину, і вона розлетілася на друзки. Я заплатив власнику, скільки він запросив.
– Заночуйте в моєму готелі, – сказав я Кірні. – Відпливаємо завтра ополудні.
Він погодився; але на тротуарі він знову впав, лаючись монотонним голосом, так само, як тоді, коли я витягнув його з люка.
– Капітане, – сказав він, – перш ніж ми підемо далі, чесним буде вам сказати, що від Баффінової затоки до Вогняної землі мене знають як «Невезучого» Кірні. І ним я і є. Усе, за що б я не брався, злітає в повітря – крім кульки, звісно. Я програв кожен заклад у своєму житті. Усі човни, на яких я плавав, пішли під воду – крім підводних. Усе, чим я цікавився, розривалося на друзки – крім винайденої мною бомби. Я заорав у землю всім, за що брався – крім плуга. Тому мене називають Невезучим Кірні. Я подумав, треба вам сказати.
– Невезіння, – сказав я, – чи те, що так називають, може кожного спіткати. Але якщо воно переходить нормальні межі, тут має бути якась причина.
– Така причина є, – рішуче сказав Кірні, – і коли ми пройдемо ще одну площу, я вам її покажу.
Здивований, я йшов за ним аж поки ми не вийшли на широку вулицю Кенел.
Кірні схопив мене за руку й трагічно показав пальцем на досить яскраву зірку, яка світила десь на тридцять градусів щодо горизонту.
– Це Сатурн, – сказав він, – зірка, яка головує над нещастями, злом, розчаруванням, невезінням і клопотами. Я народився під цією зіркою. На кожен мій рух вигулькує Сатурн і йому перешкоджає. Нещасливий талісман серед планет. Кажуть, він має сімдесят тисяч миль у діаметрі й нітрохи не твердіший за гороховий суп, а ще ж ті безславні кільця. Ну хіба можна під такою планетою народжуватися?
Я спитав Кірні, де він здобув усі ці вражаючі знання.
– В Азрата, великого астролога з Клівленда, Огайо, – сказав він. – Той чоловік подивився на скляну кулю і назвав моє ім’я ще до того, як я встиг сісти на крісло. Він також назвав дату мого народження і провістив дату смерті, перш ніж я вимовив хоч слово. А тоді накидав мій гороскоп, і зоряна система гахнула мені в саме сонячне сплетіння. Нещастя мали переслідувати Франсіса Кірні завжди й усюди, а також його друзів, пов’язаних із ним. І за це я виклав десять доларів. Азратові було шкода, але він надто сильно поважав професію, щоб невірно зчитувати небеса, для кого б то не було. Була ніч, тому він вивів мене на балкон і дав подивитися на небо. Показав на Сатурн і пояснив, як його знайти з балконів на будь-якій довготі.
Але Сатурн – то ще не все. Він тільки верховодить. Але
