Шляхи долі. О. Генри
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Шляхи долі - О. Генри страница 33
– Метеор! – крикнув я. – Впав метеор. Небезпеки немає.
А тоді всі звуки втомилися в несамовитому крику, що вирвався з горла Кірні. Він підняв обидві руки над головою і стояв навшпиньках.
– ФЕБИ БІЛЬШЕ НЕМА! – кричав він на повні легені. – Впала й полетіла до пекла. Дивіться, капітане, червоноголове нещастячко розлетілося на друзки. Не справилася з Кірні й захлинулася власною злобою. Більше не буде ніякого Невезучого Кірні. Ох, возрадуймося!
Шалам-Балам на мурі сидів.
Шалам-Балам на землю злетів3
Я підняв голову й побачив, що Сатурн на місці. Але червоного мерехтливого вогника поряд, на який Кірні вказував мені як на його нещасливу зірку, уже не було. Ще півгодини тому я його бачив; сумніву не залишалося – сили природи скинули її з неба.
Я поплескав Кірні по плечі.
– Чоловіче, – сказав я, – нехай це очистить ваш шлях. Здається, астрології не вдалося вас скорити. Вам потрібен новий гороскоп, із більш відданими вам провідними зірками. Я віщую вам перемогу. А тепер ідіть у намет і поспіть. Як я казав, на світанку.
О дев’ятій годині ранку вісімнадцятого липня я поскакав в Аґуас-Фріас поряд із Кірні. У чистому лляному костюмі, із військовою поставою і ревним поглядом він був взірцем бойового шукача пригод. Я уявляв, як він їде верхи в ролі командира охорони президента Вальдевії, коли настане нова республіка.
За нами їхав Карлос із військами та запасами. Він мав зупинитися в лісі під містом і ховатися там, поки не отримає сигнал, що можна рухатися далі.
Ми з Кірні спустилися по Калле Анка до резиденції дона Раваеля на іншому кінці міста. Коли ми минали розкішні будівлі університету Есперандо, я побачив через відчинене вікно блискучі окуляри та лисину гера Берґовіца, професора природничих наук і друга дона Рафаеля, так само як мого та нашої справи. Він помахав мені з широкою, ласкавою усмішкою.
В Аґуас-Фріас не помітно було жодних хвилювань. Люди ходили спокійно й неквапливо, як завжди; ринок був переповнений жінками з непокритими головами, які купували фрукти й м’ясо; ми чули бренькіт струнних музикантів на патіо ресторанів. Очевидно, дон Рафель вичікував.
Його резиденція була великою, але низькою будівлею з величезним подвір’ям, обрамленим декоративними деревами та тропічними кущами. Біля дверей стара жінка повідомила нам, що дон Рафель ще не встав.
– Скажіть йому, – сказав я, – що капітан Малоне з другом бажають його негайно бачити. Може, він проспав.
Вона повернулася з переляканим виглядом.
– Я кликала, – сказала вона, – і дзвонила багато
3
Переклад В. Корнієнка.