яким чином запис потрапив у капіталістичну країну. Коли усе з’ясували, я резюмував: «Дізнавайтеся самі, бо мені також цікаво, як то сталося».
«Хлопці» дізналися… У Києві на радіо УКХ (ультракоротких хвилях) працювала радіожурналістка Діана Маковій, яка вела передачі на Америку, де вона «прокрутила» «Опришків». Канадці з Торонто зметикували і попросили офіційний запис. Через три дні платівку розтиражували. Канадці видали її скоріше від «Мелодії».
Згодом з’явилася і аудіокасета «Опришків». Повторне видання платівки зробили у Нью – Йорку в 1979 році».
Квіти ромена
Вітер в горах заснув, Ліг сосні на рамена.
Вечір зорі в росі Розгубив золоті.
Я для тебе зірву Синє листя ромена –
Найчарівніше зілля землі.
Приспів:
Ти на мене чекай
На хрещатій дорозі,
Збережи назавжди
Щире серце мені.
Я тобі принесу
В голоснім передгроззі
Щонайкращі квітки запашні.
І у кожнім листку Нерозгадана тайна,
Найтепліші слова У пелюстках звучать.
Ніжну квітку ромена Чародійною здавна
Називають гуцули з Карпат.
Приспів.
А якщо не прийдеш – Вітер, наче сирена,
Буде плакати сам, Сам – один уві млі,
І зів’яне в журбі Cинє листя ромена –
Найчарівніше листя землі.
Приспів.
Спекотного літнього дня далекого 1964 року студент Тернопільського музичного училища Владислав Толмачов від’їжджав на канікули до райцентру Чорткова, де жили його батьки (народився хлопець у родині військовослужбовця, перші шкільні шість років навчався у паралельних класах однієї з чортківських шкіл з Ігорем Покладом, батько якого також служив у військовому містечку). На платформі автостанції місцевий поет Борис Демків, який прийшов проводжати юного композитора, дав йому кілька аркушів паперу: «Це вірші. Будеш мати час – почитай, може, щось вибереш для пісні». Лише рушив автобус, Владислав переглянув написане і виокремив для себе вірш «Квіти ромена». Від обласного центру до Чорткова усього 70 кілометрів, але цього часу (як виявилося) цілком достатньо, щоб написати пісню. І не просто пісню – шлягер!
«Тоді ж проходив конкурс на кращу пісню самодіяльних авторів, – ділився своїми спогадами Борис Демків. – Переможців очікувала одна перша премія, дві – другі, три – треті і п’ятнадцять заохочувальних. Ми з Владиславом були згідні і на заохочувальну розміром в 15 карбованців, за які студент міг тоді місяць прожити. У конкурсі ми зазнали фіаско – її ніхто навіть не згадав… І тут, на щастя, на гастролі до Тернополя приїхала Валя Купріна. Шанс такий прогавити було б гріхом. Ми запропонували їй цю пісню. Минув рік, аж поки я не почув її по радіо…»
«Хрещеним
