універмагу…»
Києве мій!
Грає море зелене,
Тихий день догора.
Дорогими для мене
Стали схили Дніпра,
Де колишуться віти
Закоханих мрій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
Де колишуться віти
Закоханих мрій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
В очі дивляться канни,
Серце в них переллю.
Хай розкажуть коханій,
Як я вірно люблю.
Буду мріяти й жити
На крилах надій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
Як я вірно люблю.
Буду мріяти й жити
На крилах надій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
Спить натомлене місто
Мирним, лагідним сном.
Ген вогні, як намисто,
Розцвіли над Дніпром.
Вечорів оксамити,
Мов щастя прибій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
Вечорів оксамити,
Мов щастя прибій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
Пісня ця про любов. Про святу любов до рідного міста – прекрасного, любого, величного. А любов відчувають усі.
Ніхто з поетів, окрім Андрія Малишка, так не возвеличив Київ, як Дмитро Луценко популярною піснею «Києве мій!» Дмитро Омелянович прибув до столиці 1936 року, мріючи про акторське щастя, яке не вдалося. Потім – армія, Друга світова війна. Тяжко контужений, він повертається до рідного Києва. У місті каштанів знаходить своє щастя, свою долю – одеситку Тамару, яка стала його найбільшим скарбом у житті.
«А «Києве мій!» народилася зовсім несподівано, – зізнавався Дмитро Луценко. – 1962 року ми йшли весняним Хрещатиком з Юрієм Гуляєвим. Про щось гомоніли. Якоїсь миті нас прикував дивовижної краси колір. То на клумбах розквітали, палахкотіли канни – красиві багряні квіти. Замилувавшись, Юра й каже мені: «Ви – поет, ви можете перелити оцю красу в слова, а музика знайдеться. Напишіть мені пісню про канни – рідкісні квіти». Еспромтом спалахкотіли рядки: «В очі дивляться канни…»
Замовлення я прийняв. Щоб дужче надихнутись враженнями, вийшов на Володимирську гірку. Переді мною в усій красі повстало справжнісіньке зелене море, яке вигравало ніжними хвилями. Того ж вечора написав слова: Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра».
Потім записав і другий куплет, і третій. А ось з приспівом не виходило ніяк. Місяць промучився. Коли це одного разу побачив на Хрещатику двоє молодят. Хлопець намагався заглянути в очі коханій і все промовляв: «Ну, як тебе, таку красуню, та й не любити?!» Ці слова й перелились у мій приспів: Вечорів оксамити, Мов щастя прибій… Як тебе не любити, Києве мій!
