Йвана Гринька на прізвисько Батринчин. Не дуже довго пожив й Михайло Машкін. 13 листопада 1971 року, як і передбачав старий, він повісився. Істина назавжди відійшла разом з обома. А як було насправді, тепер можемо лише здогадуватися.
Можливо, варто визнати спільне авторство закарпатського гімну, адже варіант Батринчина був першоосновою з місцевим діалектом, а Машкіна – літературний. Можливо, те, що співав старий Машкіну, було народжене народом і співалося роками. Хтозна…
Вечір над Боржавою
Який тихий вечір нині наближається,
Лиш Боржава на бистрині не вгавається,
То пташки ті до безтями десь між вітами
Розсипаються піснями, наче квітами.
Приспів:
Дана, дана, дана, дай, дана, дай…
Розквітай наш рідний край.
А внизу красуня – річка заіскрилася,
Мов би сонця світла стрічка там розлилася…
Чередник корів із гаю до села веде,
І в трембіту свою грає, аж луна іде.
Приспів.
Вітер ніжно по обличчю ледь лоскочеться,
Про красу співать величну серцю хочеться,
Впали тіні у долину – вечоріється…
Як чудово в цю хвилину з любим мріється!
Приспів.
Чи то від вина, чи від краси навколишнього світу співати на Іршавщині починають раніше, ніж говорити. Співають усі й всюди: йдучи на роботу чи додому, їдучи в далеку дорогу чи працюючи в саду, на городі. Свого часу великі села мали по десять хорів: від дитячих до сформованих на підприємствах та в установах із робітників та службовців. Відразу після Другої світової війни, 1945 року, Михайло Машкін приїхав на Закарпаття. Працював методистом Великоберезнянського районного Будинку культури. А 1954 року сім’я Машкіних переїхала в село Довге, що в Іршавському районі. На будинку № 74 вулиці Перемоги кожний перехожий бачить тепер меморіальну дошку, автором якої є уродженець Довгого художник Юрій Лелітка. У цій оселі народжувалися чудові слова, прекрасні мелодії. Звідси полетіли у світ «Верховино, мати моя!», «Вечір над Боржавою», «Понад плаєм, плаєм»…
Михайло Машкін працював художнім керівником хору «Боржава» Довжанського ДОКу Кушницького лісокомбінату від дня приходу в село і до останнього дня свого короткого, але надзвичайно яскравого і насиченого життя. Хор «Боржава» разом із його керівником пройшов шлях від ансамблю сільської самодіяльності до вершин слави. Популярність Михайла Машкіна була надзвичайно великою і гучною. Його пісні ставали шлягерами, їх співали усі, по кілька разів на день передавали по радіо. Його мелодії впізнавали словаки, німці, росіяни. Його портрети з’являлися на обкладинках журналів, статті про нього друкували на сторінках газет. У всіх опублікованих матеріалах тих часів незмінно йдеться про простоту, щирість, відкритість визначного
