Поет жив у пісенному слові, переживав у слові, пам’ятав у слові, перемагав у слові. Андрій Самійлович і співаком був гарним, мав ліричний баритон. Ще школярем він відіграв не одне обухівське весілля, у тому числі і свого старшого брата Сергія. Так, як співав народні пісні Малишко, не співав ніхто з видатних українських поетів. Його гострі сірі очі на мужньому вилицюватому обличчі яскраво передавали стан поетичної душі під час співу. Що ж до Платона Майбороди, то його музика – ціла епоха відродження та розквіту української пісні. Його неповторний стиль – це спалах одкровення, безмежний мелодизм і відкритість інтонацій, що линуть від серця до серця. Не часто так буває, що за окремою піснею постає цілий народ. Саме такими є пісні Платона Майбороди, вони вросли у наш український національний ґрунт назавжди. Концерти композитора сприймали як музичну розповідь про Україну, про красу її природи, про одвічні цінності українського народу: мамин рушник, спітнілу від важкої праці сорочку сільського трударя, стежину, що веде від рідної домівки у великий світ. Промова композитора до аудиторії ставала продовженням його музики. Він завжди шкодував, що мало встиг зробити для своєї України…
Похмурими дощовими вечорами тієї осені збиралися Андрій Малишко і Платон Майборода у затишній квартирі композитора й імпровізували. Один перебирав клавіші рояля, добираючи мелодичні звороти, барвисті гармонії, а другий упівголоса зіставляв віршовані рядки. Раптом одна з мелодій привернула увагу обох. Її повторили. Спробували проінтонувати з словами. І народилася пісня. Вона складалася швидко, так швидко, що у поета навіть не було часу пошукати чистого аркуша паперу, щоб записати слова. І він записав їх на коробці від цигарок «Казбек». Ця коробка довший час зберігалася в композитора як реліквія, що нагадувала про ті натхненні осінні вечори.
Своїм м’яким баркарольним пульсуванням супровід пісні ніби малює поетичну картину присмеркових Карпат, передає барви весняних гір, шум гірської ріки, де відбувається перше побачення.
Щодо фільму, його знято Київською кіностудією художніх фільмів (режисер Микола Красій, сценарій Юрія Мокрієва), а головну роль зіграв Анатолій Вербицький, а в епізодах можна побачити Андрія Сову. Сюжет «Долини синіх скель» такий: Василь Рубан, який закінчив геологічний факультет, вирушає на роботу в Закарпаття. Тривалі пошуки нафти в Карпатських горах не дають успiху. Літній інженер запевняє Василя, що нафти тут немає, але молодий геолог не здається.
Ой ти, дівчино, з горіха зерня
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе кидаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
«Ой
