сила цілком прибрала мотузяну гору, що звалилися на мене і майже задушила. Правда, усвідомлення всієї неймовірності того, що сталося, прийшло до мене не відразу; але воно тепер довело б мене до чергової втрати свідомості, якби до цього моменту я не досяг такого ступеня духовної знемоги, що ніяке нове потрясіння не могло б його посилити. Отже, я був сам на сам… із чим? Не встиг я, проте, хоч щось про це подумати, чим, імовірно, лише б утомив себе перед новою спробою звільнитися від пут, як про себе заявила, і вельми гучно, ще одна обставина, а саме: страшний біль, який я не відчував раніше, шматував мої руки і ноги, і все моє тіло, здавалося, було вкрите товстою кіркою засохлої крові, що ніяк не могло бути результатом моїх колишніх порізів і саден. Мої груди також нили від ран, ніби їх дзьобав якийсь велетенський кровожерливий ібіс. Чим би не була та сила, що прибрала линву, вона налаштувалася до мене явно недоброзичливо, і, ймовірно, завдала б мені й серйозніших ушкоджень, якби її щось не зупинило. Можна було очікувати, що після всього цього я остаточно занепаду духом, проте все вийшло якраз навпаки, і замість того, щоб зануритися в безодню відчаю, я відчув новий приплив мужності й потягу до боротьби. Тепер я знав, що злі сили, які переслідують мене, мають фізичну природу, і безстрашна людина може дієво їм протистояти.
Підбадьорений таким міркуванням, я знову взявся за линву і, використовуючи весь досвід, який накопичив упродовж свого життя, узявся розплутувати її, як часто це робив у сліпучому світлі софітів під шалені оплески публіки. Звичні подробиці процесу звільнення цілком заволоділи моєю увагою, і тепер, коли довга мотузка, якою я ще недавно був сповитий, як немовля, поступово спадала з мене, я знову майже повірив у те, що все пережите мною – не що інше, як звичайна галюцинація, і ніколи не було ні цього жахливого колодязя, ні запаморочливої безодні, ні нескінченної линви, і лежав я тепер не будь-де, а у вхідному храмі Хефрена біля Сфінкса, куди, поки перебував у нестямі, прокралися віроломні араби, щоб мене катувати. Тим більше мені варто було поквапитися з борсанням. Дайте мені тільки встати на ноги без ганчірки в роті й без пов’язки на очах, щоб я міг бачити світло, звідки б воно не лилося, і тоді я навіть буду радий битися з будь-яким ворогом, яким би злим і підступним він не виявився!
Як довго я розплутувався, сказати важко. У будь-якому разі на публіці, коли я не був ні поранений, ні виснажений, як тепер, я міг упоратися з цим значно швидше. Аж ось, нарешті, я звільнився і видихнув на повні груди. Гидкий запах, що витав у вогкому і холодному повітрі, здався мені тепер ще смердючішим, ніж колись, бо шмата й краї пов’язки заважали мені нюхати його повною мірою. Мої ноги затекли, в усьому тілі відчувалася неймовірна втома, і я не зміг зрушити з місця. Не знаю, чи довго я так пролежав, намагаючись розпрямити руки-ноги, що довгий час перебували в неприродному, скоцюрбленому стані, і напружено вдивляючись у темряву, в надії вловити хоча б відблиск світла і визначити місце свого перебування.
Поступово
