і зарозумілим.
Можливо, молодика обурювала та дивна копія напівпосмішки-напівсмішка Сфінкса, яку я сам доволі часто помічав на обличчі Абдула і яка викликала в мені цікавість у поєднанні з роздратуванням; а може, йому був неприємний глухий, ніби змагальний резонанс голосу мого провідника. Як би там не було, обмін лайками і згадуванням імен рідних і близьких відбувся негайно і був доволі жвавим. Цим, однак, справа не скінчилася. Алі Зіз, як назвав Абдул свого кривдника, коли не вживав вигадливіших прізвиськ, став смикати мого супутника за халат, той не забарився з відповідною дією, й ось уже обоє ворогів самовіддано лупцювали один одного. Ще трохи, і зовнішній вигляд суперників неабияк зіпсувався б, тим більше, що вони вже втратили свої головні убори, які є предметом священних гордощів обох, аж тут втрутився я і силою розборонив забіяк.
Спершу обидві сторони не вельми прихильно поставилися до моїх дій, однак, урешті-решт, нехай не мир, але перемир’я таки відбулося. Опоненти в похмурій мовчанці стали приводити до ладу свою одежу. Трохи охолонувши, кожен із них набув шляхетного вигляду, така різка зміна ще й як вражала. Потім вороги уклали своєрідну угоду честі, яка існує в Каїрі, як я незабаром дізнався, за традицією, освяченою століттями. Відповідно до домовленості суперечку необхідно було залагодити за допомогою нічного поєдинку на п’ястуках на вершині Великої піраміди, коли мине достатньо часу після відходу останнього аматора перегляду пірамід при місячному сяйві. Кожен із дуелянтів зобов’язувався привести із собою секундантів, поєдинок мав розпочатися опівночі і складатися з кількох раундів, проведених в якомога цивілізованішій манері.
Багато було в згаданих умовах такого, що викликало в мені жвавий інтерес. Дуель вже сама по собі обіцяла бути не просто яскравим, але й унікальним видовищем, а коли я уявив собі сцену боротьби на цій стародавній горі, що височіє над допотопним плато Ґізи, при блідому сяйві місяця, моя уява розпалилася ще дужче, змусивши затремтіти в мені кожну жилку. Абдул охоче погодився узяти мене в число своїх секундантів, і весь вечір ми нишпорили з ним усілякими кублами у дуже підозрілих дільницях міста, переважно в північно-східній частині садів Езбекії, де він виловлював по одному запеклих головорізів і формував із них добірну зграю, яка мала стати, так би мовити, тлом баталії. Уже минула дев’ята, коли наша компанія верхи на віслюках, названих на честь таких правителів і іменитих гостей Єгипту, як Рамзес, Марк Твен, Дж. П. Морґан і Міннігага[13], неквапливо рушила лабіринтами вулиць, минаючи то східні, то європейські квартали. По мосту з бронзовими левами ми перетнули каламутні води Нілу, помережані лісом щогл, і замисленим легким галопом попрямували обсадженою лебахіями дорогою, що веде до Ґізи. Наш шлях тривав трохи більше двох годин. Під’їжджаючи до потрібного місця, ми зустріли залишки туристів, котрі поверталися до Каїра, і привітали останній трамвай, що йшов туди ж. Нарешті
