«драґоман», яким називають керівника туристичних груп.
Абдул показав нам такі дива, про які ми раніше лише читали і мріяли. Старий Каїр уже сам по собі – місто-казка і місто-мрія: лабіринти вузьких вуличок, оповитих таємничими пахощами; балкони найвибагливіших форм, що сходяться майже впритул над вимощеними бруківкою вулицями; цілком азійський вир вуличного руху з його багатомовним галасом, клацання батогів, торохтіння бричок і скрипіння підвод, дзенькіт монет і репетування віслюків; калейдоскоп строкатого одягу, тюрбанів, чадр і фесок; водоноси і дервіші, собаки та кішки, ворожки і цирульники; і, перекриваючи всі інші звуки, голосіння сліпих жебраків, котрі скорчилися в своїх нішах, і тужливі азани[11] муедзинів на мінаретах, що тонко стриміли на тлі яскравого, бездоганно синього неба.
Не менш привабливими виявилися і вкриті базарні ряди, де до того ж було не так гамірно. Прянощі, парфуми, ароматичні кульки, килими, шовки, мідь; старий Махмуд Сулейман сидить, схрестивши ноги, посеред своїх сусідів із ароматичними смолами, поруч юнаки, котрі весело теревенять і товчуть зерна гірчиці в заглибині капітелі давньоримської класичної колони коринфського ордеру, завезеної сюди, ймовірно, із сусіднього Геліополя, де розміщувався один із трьох леґіонів імператора Августа. А ще мечеті й музей – ми оглянули їх усі, і заледве зберегли свій піднесений арабський настрій, коли мало не піддалися темним чарам Єгипту фараонів, безцінні скарби якого пропонував нашій увазі музей. Більше ми наразі не шукали, а тому зосередили свою увагу на середньовічній сарацинській розкоші халіфів, пишних надгробках-мечетях, що складають помпезний феєричний некрополь на краю Аравійської пустелі.
Наостанок Абдул повів нас по Шаріа-Мухаммед-Алі до старовинної мечеті султана Гасана і воріт Баб-ель-Азабу з вежами обабіч, відразу за якими прохід між двох стін, що круто здіймаються, провадить до величної цитаделі, яку звів сам Саладін із блоків зруйнованих пірамід. Сонце вже заходило, коли ми піднялися на цю кручу; обійшли навколо сучасну мечеть Мухаммеда Алі і, зупинившись біля парапету, окинули поглядом із запаморочливої висоти чарівний Каїр, весь у золоті різьблених куполів, повітряних мінаретів і сліпучих садів.
Високо над містом здіймався величезний романський купол нового музею, а за ним, по інший бік загадкового жовтого Нілу, батька часів і династій, зачаїли вічну загрозу хвилясті піски Лівійської пустелі, що переливаються всіма барвами веселки та стережуть темні таємниці століть.
Услід за багряним заходом припхався пронизливий холод єгипетської ночі. Споглядаючи сонце, що балансує на краю світу, як той стародавній бог Геліополя Ра-Горахті[12], або Сонце горизонту, ми чітко розрізнили на тлі червоної заграви зловісні обриси пірамід Ґізи, цих давніх гробниць, на яких на той час, коли Тутанхамон сходив на золотий престол у далеких Фівах, уже лежав пил тисячоліть. І тоді нам стало ясно, що Каїра
