Інес.
Перебуваючи уже другий рік на шлюбній подорожі Європою, молоденька двадцятилітня Інес схотіла – повна особистим щастям – зробити радість Кляриній сирітці і взяти її у подорож із собою. Ласкавість тіточки Інесільї була така безмежна, що запропонувала небозі самій вибрати собі маршрут. Справжня казка!
Добра Фея з’являється з травневих квітів, дотиком чарівного прутика зміняє звичайний гарбуз на золотий повоз, а нікому не потрібну Попелюшку на щасливу принцесу, бажання якої стають дійсністю!
Ноель назвала три міста, які хотіла побачити: Рим, Бурґос і… Аахен. Бо в Аахені гробниця Карла Великого! А він в ту добу Ноеліного життя втіляв у собі все велике і героїчне».
Чоловік тітки дон Лоренсо – арабіст і археолог – викладав у Мадридському університеті. У 1899 року Наталена жила у Мадриді у маминої кузинки Касільди Медіначелі, котра була двірською дамою, подругою королеви Марії-Крістіни. Вона часто бувала у королівському палаці Ескоріалі й мала змогу не тільки спілкуватися з королевою, але й гратися з королевичем – майбутнім королем Іспанії Альфонсом XIII.
Дон Лоренсо зацікавив Наталену археологією та малярством, навчав арабської мови і спонукав студіювати медицину, а тітка Інес займалася її музичною освітою та співом. Окрім цього Наталена їздила верхи та володіла холодною і вогнепальною зброєю. Згодом вона писала, що «вихована двома вуйками-вченими», які «вчили мене мовам, філософії… історії Іспанії, археології, мистецтва, приправляти лікувальні зілля, музиці, співу, складанню віршів іспанських і латинських».
У 1905 році тітка Інес захворіла на сухоти й померла у віці 27 років. А тим часом батько Наталени повернувся з тривалих подорожей в Україну, оселився у Києві і одружився з шляхтянкою Людмилою Лось, яка походила «зі славного чеського роду». Нав’язалося листування, в якому батько став настійливо прохати, аби Наталена переїхала до нього.
«Озвався батько. І кликав дівчину додому. Немов би був у Естрельїти інший дім, окрім бургоського! Нині татко міг покликати дівчину до себе. Гострий біль від втрати любої дружини настільки затих, що у Великих Борках з’явилась нова мама. Власне, це вона пожаліла незнайому їй пасербицю, з якої мала стати черниця. І Ноель мусить бути незмірно вдячна за це…
Нова ж мама визнала за неслушне, щоб дівчиною опікувався вуйко-священик. Вона ж таки має батька і, хоч і не рідну, але все ж таки маму. Боротьба і суперечка були зайві. Батько мав право на свою дитину і тільки його слово є вирішальним, коли іде про її долю» («Хрест»).
Вона їде до Києва і змушена змагатися характерами з мачухою, котра звикла усіма командувати, а на додаток була ще й заражена москальськими православними ідеями, відтак усе іспанське викликало в ній відразу. Правда, вона робила поправку на Францію. Усе французьке подобалося, тому до пасербиці вона зверталася на французький манір – Ноель. Під цим іменем письменниця фігурує у повісті «Без коріння».
Мачуха вважала, що нема кращої долі для жінки, як вдало вийти заміж, а про те, аби продовжити навчання, і слухати не бажала. Але щось
