письменниці довідалися деякі знайомі з української колонії у Мельніку, але дістатися до хворої було важко. Тільки двоє більш рішучих людей спромоглося побачити ще живу письменницю, не звертаючи уваги на спротив Тругляжів».
Перші літературні твори Наталена Королева публікувала у французьких часописах починаючи з 1903 року. А ще вона писала польською під псевдонімом К. Walewska. Першою ж україномовною публікацією стало оповідання «Гріх» у 1921 році у віденському журналі «Воля». Оповідання було підписане Ковалівська-Короліва. Отже вона вже тоді була одружена з Василем Королівим. Але чому назвала роком шлюбу 1923 рік – загадка.
Тим самим псевдонімом підписані й наступні публікації в часопису «Нова Україна» (1923), але вже з 1925-го вона підписується Наталія Королева і відтоді щороку публікує оповідання в різних часописах.
Окремими виданнями вийшли збірки «Во дні они» (1935) та «Інакший світ. Екзотичні оповідання» (1936), де поміщено оповідання на євангельські мотиви та релігійні легенди.
Перший історичний роман Наталени Королевої «1313» присвячений середньовіччю. Тут описана історія винайдення пороху.
Автобіографічна повість «Без коріння. Життєпис сучасниці» з’явилася 1936 року, а ще через рік – повість «Предок», яка стала першою частиною автобіографічної трилогії. Третя частина «Шляхами і стежками життя» залишилася у рукописі, хоча окремі її частини публікувалися в пресі.
В історичній повісті «Предок» (1937) письменниця використала родові хроніки, перекази й легенди, збагативши їх власною фантазією, аби описати зустріч двох своїх предків по батьковій та материнській лінії в Україні у XVI сторіччі.
Історичний роман «Сон тіні» вийшов у 1938 році. Події твору відбувалися за часів римського імператора Публія Елія Адріяна (117–138 pp.). Продовження «Останній бог» залишилось у рукописі.
У Празі 1942 року з’явилися «Легенди старокиївські» у двох томах з ілюстраціями Василя Короліва, який вважав цю книжку «за найліпшу з усього написаного» дружиною. Ця книга і зараз частенько перевидається, щоправда, не з оригінального видання, а з київського 1991 року, яке було спотворене бездарним редагуванням.
Книжка мала успіх, але дехто сприйняв її надто критично – наприклад, мовознавець Василь Сімович у часопису «Наші дні» в 1943 році. Ось як згадує про це письменниця Марія Струтинська: «До темних сторінок нашої праці у «Наших днях» я зараховую те, що інколи, під тиском видатних співробітників ми мусили друкувати матеріял, що йшов на шкоду нашим взаєминам з авторами. Наприклад, я не можу забути того прикрого листа, що його мені написала Наталена Королева, одна з наших найпильніших співробітниць, після того, як д-р Василь Сімович обстояв – проти нашої волі, свою гостру критику на її нову книжку леґенд. Ніколи більше вона не написала нам ні одного слова».
Під час війни письменниця публікувалася у празькому журналі «Пробоєм», берлінському «Дозвіллі» та в газеті «Краківські
