то дійсно… Попіни й таберни нам справді не по дорозі.
– Попіни, попіни, – передражнив Гелене філософ Стробус. – Жінота, скажім для прикладу, говорить найкраще про те, чого не тямить. – І з цими словами сховався.
– Ізі-і! Не дуй же так у жарівню! Посиплеш сажею всі мої ексоміди, – повернулась грекиня до жарівні. – Але я, власне, не розумію, чого ти так радієш?
– Як тобі це зрозуміти, мила Геленіон, коли ти взагалі не тямиш, що то таке радість!
– Навпаки. Саме тепер, коли в місті цезар, і коли я маю стільки замовлень, я це розумію дуже добре.
– Не гнівайся на мене, але ж ти розумієш тільки радість матеріальну. А я от не розумію: навіщо тобі стільки грошей? Ти ж і так маєш найбільшу частину нашого дому
– Що частина? Я хочу мати цілий дім, власний, у рідному Коринті, з великим виноградником і з чудовим видом.
– І тоді, Геленіон, перестанеш бути митцем. Не робитимеш своїх чудових ваз. Не ліпитимеш своїх прекрасних фігурок. Мистець, коли стає заможним, для золота зраджує мистецтво, каже Батил.
– Багато ви тямите з вашим Батилом. Справді, тоді я не робитиму статуеток для гендлярів бобами чи оливками. Ага! Ти згадала про Батила. Приходив тут Квакус. Побоявся віддати диптихон. Казав прийде ще раз. Бо Батил тебе конче кличе сьогодні до школи.
Ізі перенесла під перголою ближче до столу жарівню й розставляла на столі дві миски, поклала ложки.
– Ну ось і ясний місяць між вранішні зорі, – лагідно промовив Стробус, виходячи вмиватись до фонтана
На кам’яній лаві зауважив Ізін плащ, пакунок і свої сандалії.
– Дитино моя! Таж ти щойно вернулась? А співаєш, ніби ти спала цілу ніч! Коли ж ти виспишся?
– Як буде змога, пополудні, – відповіла Ізі.
– Ну, що ж ти там бачила на симпозіоні? Багато було римських гостей?
– Багато… Але, як бігла додому, мене спинили нічні вартові – вігілії. Тепер їх сила ходить вулицями. А як я підходила до Ростри, чула я їхню розмову. Говорили вони про якогось Татіана. Казали, що хоч цезар і дуже мудрий, однак Татіан його «накриє плащем». Стробусе, хто то такий цей Татіан?
– Дитино моя, дві речі не цікавлять філософа. Це – скажім для прикладу – кохання і політика. Але відповім тобі коротко: розумієш, що то є сила, а що воля? Так от: цезар Адріан це – сила. А сенатор Татіан – воля. Sapienti sat. Finis.
Стробус сів до столу, узяв ложку.
– А тепер, Геленіон, до справи. Ти знаєш Лізієвого раба, кухаря Екзуперія?
– Екзуперія? Це чи не той дивак, що говорить тільки з цапами? А до людей не озивається?
– Його. Але не такий він і дивак, як удає.
Стробус показав пальцями, ніби рахує гроші.
– Я цим способом враз видобув із нього мову. Сьогодні зранку він буде сам на весь дім, бо всі ж підуть зустрічати августу. То є нагода докладно оглянути інзулу Лізія. Мені йти не годиться: кожен знає, чого філософ Стробус задивляється на чужі вілли. То я попередив Екзуперія, що ти хочеш купити якісь вази та статуї. А ти вже
