тій хвилині в крамницю ввійшла Гелене.
– А ось ще одна! Розквітла троянда!
Гелене була задоволена, весела й пашіла повними рум’янцями.
– Здається, шляхетні пани не помітили ще й старого будяка, – буркнув Стробус і заступив Ізі, на яку розставив руки губатий ефеб.
Другий гульвіса зробив рух до Гелене.
– Лізіє! Лиши! – озвалась Евное. – Той пуп’янок не для тебе, задорогий.
І засміялась ущипливо, натякнувши на його скрутне становище.
– Лізій ще має досить, щоб купити вас усіх! – І він підкинув на руці плетений гаманець.
– Золото швидко розкочується, – зауважила Гелене, також заступаючи Ізі.
– Але ж він має ще он які губи, – кинув Лізіїв приятель. – Ще Сократ казав, що соковиті губи ліпші для поцілунків.
– Раджу прихильникам Сократа цілуватись зі мною. Для деяких Федонів і я буду добрий, замість Сократа.
Кіш ковзнувся під Лізієм, і він, заточившись, майже впав на Стробуса.
– Не я ж казав? – зневажливо промовив філософ. – Цe буває частіше, що протягнеш руку по троянду, а повиснеш на оливковому суку.
– А ти, щербатий горщику, перестань хряптіти! – гаркнув Лізій.
Але в тій хвилині вулиця сколихнулась.
– Цезар. Імператор. Августа. – Ізі чула жарти, бачила цезаря, бачила пурпурою затягнену лектику Сабіни, яку натовп зустрів мовчанням. Бачила за нею пишного цезаревого «адоптованого сина» – Вера, що їхав на коні, оздобленному крилами, оточений «чотирма вітрами» – гарними, нагими юнаками. Але все це пливло перед нею без форми, без барв. Вона знала напевне, немов уже пережила й бачила все це, що ось-ось їй гляне просто в очі «її Ерос». Коли на повороті Колюмнад з-за рогу виткнувся цезарів повіз, чогось злякались коні. І тут почет присунувся щільно до крамнички Евное.
Ізі кинула квіти просто на Адріанів повіз. Квіти черкнули по голові білого, як лебідь, коня з рожевими ніздрями, оздобленого золотом і самоцвітами. Нервовий і пружний, він схарапудився, став на задні ноги. І в той мент на досяг руки, просто проти свого обличчя, Ізі побачила лице «свого Ероса». Він на мить притяг поводи, і два погляди «сплелись, як фіалка і лавр у вінку», мигнуло блискавкою в Ізінім мозку… чи проспівало серце?
Далі Ізі не бачила й не чула нічого. А все ж таки вухо вловило слова:
– Цей Антіной – мов правдивий Ерос.
– Слава Антіноєві!
– Наступникові цезаря!
З цими словами згас світ для Ізі. Прийдешній цезар… Богине! Богине!
Міцно трималась за лутки вікна, на якому стояла. Але бачила перед собою… море. Відчувала, що вона в маленькому човнику, з якого хтось тягне її, щоб скинути в безодню.
– Таж вона спить!
– Чи заснула?
– Ізі-і! Що з тобою?
Гукали на неї й тягли її з вікна Евносе й Гелене.
– Бідна дитина, – схилився над нею Стробус. – Конче мусиш
