на розривки.
– Не на розривки, а нові орнаменти оглянути, що будуть на римлянах.
– І не самі орнаменти, – додав Стробус – Не шкода очей і для Адріана.
– Мені жаль, що я не можу. Треба у школу
– Все встигнеться. Таки ж не щодня трапляється побачити цезаря. Особливо такого, що буває раз на кілька століть, – озвався Стробус.
У брамі стояв Квакус, тримаючи на плечі коша, з якого висіла зелена кропива.
– Даремно трудився, – промовила Ізі, перебігаючи очима диптихон. – Я знаю це ще з учора. І за годину буду в школі.
– Отож і я казав. А він: ще й на словах, каже, нагадай. Ганяють людину. Отакі ключки, та ще й з рибою.
Стробус виразно глянув на Ізі. Та зрозуміла.
– Зажди, Квакусе.
Раб спустив на землю коша, потер намуляне рамено й почав гризти гарбузяне насіння
– Риба, – показав пучками на кіш, – Доміна страх любить. Ласа. А що там діється на Колюмнадах! Уже й не просунутись, ні протиснутись! Мов ті мухи на патоку. А чого? Дістануть щось?
– Цікаво ж, – відмовив філософ.
Було жаль старого. Але встрявати в розмову з рабом не личило.
– Отож тільки й того, що цікаво. Наша доміна й собі – так пан аж ногами затупотів, як селезень. Дякую тобі красненько. Скажу – за годину-дві прийдеш.
Моє серце в тілі моєму не перебувало й життя від смерті вже не відрізнялось.
Цезар Елій Адріан, що вже кілька день гостював в Александрії, цілковито полонив александрійців. На тлі святочної пишності, розваг і загальної заклопотаності цезарева постать, повна шляхетної простоти й досконалої стриманості, вимальовувалась ще виразніше й принаджувала населення. Неначе цезар напустив таємних чарів. Все в ньому подобалось захопленим громадянам: і його обличчя, і те, що не був голений, як усі римляни, а мав бороду. І що замість імператорської пурпури мав на собі звичайний білий, «філософський», плащ. І те, що ходив між люди без охорони й цікавився всіма дрібницями міського життя. Всі були вдоволені.
Жерці були вдячні за пошану до всіх – без винятку – святинь і релігій. Жіноцтво шаліло з радості від збільшення жіночих прав. Народ і військо захоплювались, що Елій володіє зброєю ліпше за Траяна, свого попередника, знаменитого вояка. Представники мистецтва і вчені раділи, що Адріан справді був філософом, всебічним житцем, з кожним говорив його мовою, бо знав тих мов багато.
Забулося, що він походив з «чужої» Іберії і для єгипетської Александрії «в дійсності» є лише… «римським тираном».
Про Адріана було повно всяких анекдотів і дотепів. Було відомо, що він не має жодних стосунків зі старшою аж на десять років Сабіною – августою, що її мусив взяти за дружину з мотивів політичних. Відомо було, що вона зла, як іхневмон. І відповідно до тієї приязні, яку виявляли до Адріана, ще й не бачивши її, виявляли до неї ненависть.
І коли рівняли Адріана ради
