дріада лине понад землею, поміж блакитних метеликів. Схиляється над квітами, повними роси, що кличуть до неї:
– Цілуй нас! Цілуй!
А дріада усміхається зеленим водоростям, що виглянули зі спокійного озера подивитись на неї. Вона лине над кришталевим потоком, заглядає під кущі шипшини, шукаючи того, хто манить її далі.
Батил захоплено заплескав у долоні. Різкий той звук вернув Ізі до дійсності. Вона спинилась, не розуміючи задоволеного, непідробленого мімового усміху. Помітила, що магістер щипає себе за кінчик вуха: це знак його найбільшого задоволення.
– Скільки тобі років, козеня?
– Буде шістнадцять на Великі Діонісії.
– Подивимось. Побачимо.
Батил іде по свою перуку, що валяється аж під протилежною стіною. Різко обертається і підносить угору флейту.
– Вакхічну фігуру!
Ізі бере у подружки тамбурин. Розігналась, як у пустиню, великими кроками відміряла собі простір. Труснула головою.
«Це – твоє життя, – майнуло думкою. – Це! А не що інше!»
І, вирвавшись з настирливих обіймів смутку, під дрібні удари тамбурина, закрутилась шалено. Раптом випросталась, стрибнула, як газель, і побігла «високою травою», жартуючи з холодними іскрами роси. Не тільки бачила їх, але й відчувала їх на своїх ногах. Була повна безтямної, нестримної радості молодого існування, розквіту буйних сил.
Між танцюристок нечутно просунулась Кая. Батил моргнув їй на Ізі, щипаючи себе за вухо.
Тамбурин розсипав дзвінкий сміх. Аж міцним ударом Ізі спинила його. І застигла нерухомо з сяючими очима відкинувшись назад.
Магістер сплів на грудях кощаві руки.
– Так от що, цикадо. Завтра йдеш до гетери Доріс. Чуєш? На соло. Хотів був перше послати тебе до купця Гентіона. Але бачу: можеш починати з вищого щабля. Цінтія саме заслабла.
– Або десь бавиться з римськими гостями, – кинула Кая.
– На наш жаль, – перервав Батил. – Твердо знаєш фігуру «тікаючої Дафне»?
– Знаю, – зблідла від хвилювання Ізі.
– Тож завтра соло, вдома перевір ще раз. Сьогодні не хочу тебе більше втомлювати. Квакус казав, що прийшла ти завидна. До школи завтра не приходь. Добре виспись удень. Та не думай перед симпозіоном щось їсти чи пити,
Поглядом перебіг по танцюристках.
– Підуть з тобою, – назначив, – Фаніон, Селеніс, Пракседа, Арсіное, ну, й ти, кучерява Меліто. Але ж дивіться, не осороміть Батила перед римлянами! Чуєте? Це ж вам не якийсь купець, а сама Доріс! Розумієте? Хай її око – найдосвідченішого знавця мистецтва в цілій Александрії – не зможе нічого закинути. І щоб ви стали не матеріалом для дотепів і сміху, а взірцем для цілої її школи. Прикладом для всього славного музейону Доріс. А ти, – ще раз повернувся до Ізі, – перекажеш своєму опікунові, хай зайде до мене.
Дівчата й Кая оточили Ізі.
– От щаслива!
– Чи ж могла
