землячку. Дівчатко – як пуп’яночок. Але ж думками – вся тут. Тут, куди її випадково закинула доля. Про свій край майже не чула нічого.
Аврелій виразно поглянув на Мастора. Той мовчки хитнув головою.
– Гарно тут, – озвався Антіной, легенько дуючи у писок Аргусові, що відвертався і чхав.
– А мені здається, що нема краще, як в Іберії, – зітхнув Аврелій.
Антіной здивовано поглянув на сенатора.
– Чи ж ти її ще пам’ятаєш? Чом же ти не вернешся туди, коли тобі нема кращого краю?
– Любов до рідного краю – як любов до коханої жінки, юначе. Іноді треба дужчого кохання, щоб від неї відмовитися, ніж на те, щоб лишитись при ній.
– Яка ж ціна такого дивного кохання? – знизав плечима Антіной.
– Ціна велика, коли ця любов велика й певна. Бо вона робить те, чого не можна зробити зблизька.
– Наприклад? Не розумію цього, – зацікавився Антіной.
– Ну, наприклад… Пам’ятаєш, як підносилось питання про збільшення данини в Іберії? Або про формування легій, призвичаєних майже до африканського підсоння, щоб послати їх на холодні германські границі?
– Але ж про те поговорили та й забули!
– А чому?
– Тому, що цезар змінив свою постанову. І сенат мусив згодитися, – відповів юнак.
– А чому? – з усмішкою знову запитав сенатор.
– Як чому? Хто ж це може знати – чому?
– А отже, припустимо, знаю це я, і тобі скажу, щоб знав і ти. Тому, що часом, коли, наприклад, отой наш роксоланин згадає про свій край, то й Аврелій Антонін теж зітхне й додасть, що в Іберії – гарно, краще, як деінде. А від того вже не така шкода моїй батьківщині, що я в ній не живу, і що про неї не тільки август згадує частіше, але дещо знаєш і ти. Хоч більшість римлян уявляють собі Іберію лише місцем, відкіль привозять гарних кордовських танцюристок.
У Антіноя заблищали очі.
– А знаєш, сенаторе, як це дивно? Я тільки тут побачив одну справді натхненну танцюристку, хоч і не з Кордови.
Аргус махнув хвостом. Аврелій і Мастор усміхнулись.
– Розкажи ж. Чого ти приховуєш від друзів александрійське диво?
– Я нічого не приховую, – виправдувався юнак. – Тільки не було часу про це поговорити. Якась крилата Психе! А розумна, як Сибілла! І з доброго роду.
І Антіной з захопленням став розповідати про Ізі. Зненацька Аргус підніс голову й радісно закивав хвостом. Мастор зірвався на рівні ноги.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
