до друга прекраснішим за те, коли просиш його заради нього самого? Якщо можеш, звільнись від своїх справ, якщо не можеш – вирвись насильно. Ми розтратили чимало часу, так почнемо ж хоч на старість збиратися в дорогу.
(2) Чому тут заздрити? Ми прожили життя у відкритому морі, треба хоч померти у гавані. Я не умовляю тебе шукати собі славу лінощами: безділлям не варто вихвалятися, як не варто і приховувати його. Ні, хоч я і засуджую безумство роду людського, та ніколи не дійду до того, щоб побажати тобі сховатися в пітьмі і забутті; чини так, щоб безділля твоє було на виду, але не трудило очі.
(3) І ще: в пору перших, нічим не передбачуваних помислів люди можуть обдумати, чи жити їм в невідомості. Ти ж не можеш вибирати: тебе вже вивели на середину сила обдарування, витонченість творів, прославлені і благородні друзі. Ти вже відомий. Як би глибоко ти не занурився, як би далеко не заховався, тебе викаже зроблене тобою раніше.
(4) У пітьмі тобі не бути: куди не утікай, всюди буде падати на тебе відблиск колишнього світла. Проте спокій ти можеш здобути, ні в кого не викликаючи ненависті, ні про кого не журячись і не відчуваючи в душі докорів. Хіба серед тих, кого ти покидаєш, є такі, що про розлуку з ними ти і подумати не маєш сили? Твої клієнти? Та будь-кому з них не потрібен ти сам, а потрібно що-небудь від тебе. Твої друзі? Це колись шукали дружбу, тепер шукають здобич, змінюють заповіт одинокі старці, – і всі, хто приходив до них на поклін, перекочують до іншого порога. Не може велике діло коштувати дешево: зваж, кого ти визначиш втратити – себе самого чи кого-небудь з близьких.
(6) О, якби тобі до старості була відпущена та ж скромна доля, що твоїм батькам, якби доля не возвеличила тебе! Та швидке щастя віднесло тебе далеко, здорове життя заховали від твоїх очей провінція, прокураторська посада і все, що вони обіцяють. Один за одним чекають на тебе нові обов’язки.
А де кінець? Чого ти очікуєш, щоб припинити це? Здійснення всіх бажань? Такий час не наступить! Який ланцюжок причин, з яких, як ми кажемо, сплітається доля, такий і ланцюжок бажань: одне породжує інше. Ти дійшов до такого життя, яке саме собою ніколи не покладе кінець твоїм нещастям і рабству. Вийми натерту шию з ярма: нехай її краще одного разу переріжуть, аніж увесь час давлять.
(7) Якщо ти підеш у приватне життя, всього стане менше, але тобі вистачить вдосталь, а нині тобі мало і того, чого багато, що стікається звідусіль. Що ж ти обереш: ситість серед нужди чи голод серед достатку? Щастя жадібне і не захищене від чужої жадібності. Доки ти будеш на все зазіхати, всі будуть зазіхати на тебе.
(8) «Який же у мене є вихід?» – Будь-який! Подумай, як багато старань ти на удачу витрачав заради грошей, як багато праці – заради почестей; треба піти рішуче на що-небудь і заради дозвілля, або ж тобі доведеться прийняти старість серед тривог прокураторської, а потім і міської посад, серед суєти і все нових хвиль, від яких не врятують тебе ні скромність, ні спокійне життя. Яка важність, чи хочеш ти спокою? Твоя фортуна не хоче! Як же інакше, коли ти і нині дозволяєш їй рости? Чим більші успіхи, тим більший і страх.
(9)
