а потім нам і царства тісні.
Бувай здоровий.
Лист ХXI
Сенека вітає Луцилія!
(1) Ти вважаєш, що у тебе так багато клопоту через тих людей, про яких ти пишеш? Більше всього клопоту ти доставляєш собі сам, ти сам себе обтяжуєш: чого хочеш не відаєш, все чесне хвалиш, та до нього не прагнеш, бачиш, де щастя, але дійти до кінця не маєш рішучості. А позаяк ти сам не дуже розрізняєш, що тобі заважає, я назву причину: ти думаєш, ніби відмовляєшся багато від чого, і блиск того життя, яке доведеться покинути, утримує тебе, наче на тебе чекає не давно задуманий перехід до безтурботності, а падіння в злидні і невідомість.
(2) Ти помиляєшся, Луцилію: шлях від минулого життя до нового веде нагору. Між минулим і новим життям та ж різниця, що між відблиском і світлом: світло має визначене джерело і яскраве саме по собі, відблиск йде від запозичених променів. Минуле життя відбиває зовнішній блиск і, тільки-но хтось його заслонить, занурюється у щільну темряву, а нове сяє власним світлом. Твої заняття зроблять тебе іменитим і славним. Наведу тобі приклад з Епікура.
(3) Ідоменею, який вершив на службі при суворій владі важливі справи, він писав, закликаючи його від життя, блискучого з виду, до надійної і стійкої слави: «Якщо тебе хвилює слава, то мої листи зроблять тебе більше відомим, ніж все, чому ти служиш і що ставлять тобі в заслугу».
(4) Хіба він збрехав? Хто знав би Ідоменея, якби Епікур не накреслив його ім’я своїм різцем? Усі вельможі і сатрапи і сам цар, з рук якого Ідоменей отримав свій титул, в глибокому забутті. Імені Аттіка не дають загинути листи Цицерона. Тут не допомогло б ні те, що зятем його був Агріппа, ні те, що внучка його була замужем за Тіберієм і Цезар Друз доводився йому правнуком: серед таких поважних імен про Аттіку й згадки б не було, якби Цицерон не пов’язав його ім’я зі своїм.
(5) Усіх нас сховає глибока пучина часу, лиш небагатьом найобдарованішим дано випірнути з неї і, хоч колись їх теж проковтне та ж сама мовчанка, будуть противитися забуттю і надовго себе відстоять. Те ж, що міг обіцяти другові Епікур, обіцяю і я тобі, Луцилію. Я буду дорогий нащадкам і можу увічнити імена тих, кого приведу з собою. Наш Вергілій і обіцяв двом назавжди зміцнити їхню пам’ять, і зміцнив її: «Хай щастить вам, друзі! Якщо є в цій пісні певна сила, слава про вас ніколи не зітреться з пам’яті віку, Капітолійським доки непорушним шпилем володіє рід Енея і владу вручено батькові римлян».
(6) Кого фортуна виносить вгору, хто причетний до чужої влади як її зброя, той дорогий для інших, поки сам в силі; дім у таких заповнений людьми при їхньому житті, але пам’ять про них помирає швидко після їхньої смерті. А великі обдарування цінять чим далі, тим вище, і шанують не тільки їх, а також і все, що причетне до їхньої пам’яті.
(7) А щоб Ідоменей проник в мого листа не даремно, нехай заплатить тобі викуп зі своїх надбань. Це йому написав Епікур прекрасний вислів, переконуючи його примножити багатство Піфокла, але не звичайним
