мені. Моїми проханнями я змушую тебе, Луцилію, пройнятися філософією до глибини душі, бачити докази своїх успіхів не в речах і писанні, а в стійкості духу і в знищенні бажань. Слова стверджуй ділами!
(2) У тих, хто виступає з промовами перед публікою і бажає добитися від неї похвали, один намір, у тих, хто старається заполонити слух молоді і нероб – інший. Філософія ж навчає робити, а не говорити. Вона вимагає від кожного жити за її законами, щоб життя не розходилось із словами і сама через протиріччя вчинків не називалася різноманітною. Перший обов’язок мудрого і перша ознака мудрості – не допускати розходження між словом і ділом і бути завжди самим собою. – «Та чи є такі?» – Є, хоч їх і небагато. Це нелегко. Та я й не кажу, що мудрий повинен увесь час іти однаковим кроком, – тільки б він ішов однією дорогою.
(3) Так слідкуй, чи немає протиріччя між твоїм домом і одягом, чи не надто ти щедрий у витратах на себе і скупий у витратах на інших, чи не дуже скромний твій стіл, між тим як будівлі надміру розкішні. Вибери раз і назавжди мірило життя і по ньому випрямляй його. Деякі вдома жмуться, а на людях розвертаються на всю ширину. Така невідповідність – теж вада і ознака душі нестійкої, неврівноваженої.
(4) Я і зараз можу сказати, звідки ця непостійність і різнобій у вчинках і в замислах. Ніхто не знає твердо, чого хоче, а якщо й знає, то не добивається свого наполегливо, а перескакує на інше і не тільки змінює наміри, а й повертається назад, до того, від чого відійшов і що сам засудив.
(5) Так ось, якщо я захочу відмовитись від старих означень мудрості і охопити все людське життя, то зможу задовольнитися таким правилом: що є мудрість? Завжди і хотіти і відкидати одне й те ж. І не слід тобі навіть вводити обмеження, кажучи, що бажати треба чесного і правильного: бо ніщо інше не може приманювати завжди.
(6) Люди не знають, чого хочуть, до тієї миті, доки не захочуть чого-небудь. Захотіти чи не захотіти раз і назавжди не дано нікому. Судження не є сталими, кожне що не день змінюється на протилежне, і більшість людей живе наче жартома. А ти будь упертим в тому, що почав, і тоді, може, досягнеш вершин чи тих місць, про які ти один будеш знати, що це ще не вершини.
(7) «А що буде, – запитаєш ти, – з усім натовпом моїх прісних?» – Цей натовп, коли перестане годуватися за твій рахунок, сам тебе прогодує – або ж дякуючи бідності ти пізнаєш те, чого не міг пізнати дякуючи собі. Вона утримає при тобі лише справжніх, надійних друзів, усілякий, хто тягнувся не до тебе, а до чогось ще, піде. Тож як не любити бідність за те одне, що вона ясно показує, хто нас любить? Чи настане, нарешті, день, коли ніхто не буде брехати в твою честь?
(8) До одного нехай будуть спрямовані твої думки, про одне турбуйся, одного бажай, залишивши всі інші молитви на божий розсуд: щоб ти міг задовольнятися самим собою і породженими тобою благами. Яке ще щастя можемо ми знайти так близько? Обмежся тим малим, чого не можна відібрати! А щоб ти зробив це охочіше, я негайно виплачу належну тобі в цьому листі данину, бо вона буде стосуватися цього ж.
(9) Ти можеш
