На чиїй землі ти поселенець? Якщо все буде з тобою благополучно, – у власного спадкоємця. Правники стверджують, що суспільне надбання не присвоюється за давністю володіння; а те, що ти зайняв, те, що називаєш своїм, загальне надбання і належить всьому роду людському.
(13) Прекрасна наука! Ти умієш виміряти коло, привести до квадрату будь-яку фігуру, яку бачиш, називаєш відстані між зірками, немає в світі нічого, що не піддалось би твоїм вимірам. Та якщо ти такий знавець, виміряй людську душу! Скажи, велика вона чи нікчемна! Ти знаєш, яка з ліній пряма; для чого тобі це, якщо в житті ти не знаєш прямої дороги?
(14) Перейду до тієї науки, яка похваляється знанням неба, якій відомо,
…Відходить куди Сатурна зоря крижана
І в яких колах обертається пломінь Кілленца.
Для чого нам ці знання? Щоб тривожитись, коли Сатурн і Марс опиняться в протистоянні чи коли Меркурій зайде увечері на виду у Сатурна? Краще мені завчити, щоб вони, де б не були, завжди були сприятливими і не могли змінитись.
(15) Їх веде непорушними шляхами віковічний порядок доль, вони рухаються за встановленим порядкою змін і або управляють усіма подіями, або передбачають їхній результат. Та якщо в них причина всього, що б не сталося, який смисл знати те, чого не можна змінити? А якщо вони все передбачають, – яка користь в передбаченні неминучого? Знай, не знай, – все одно станеться.
(16) Коли ти будеш слідкувати за сонячною спекою і зміною Місяців,
що йдуть по-черзі, тебе ніколи не надурить
Завтрашній день, не введуть в оману прозорі ночі.
Але й так все в достатній мірі і понад неї передбачено, щоб я був застрахований від підступів.
(17) «Хіба не одурить мене прийдешній час? Бо ж дурить все, що застає зненацька того, хто нічого не відає». Що буде, я не відаю, а що може бути, – знаю. І ніщо не приведе мене до відчаю, бо, я чекаю на все, а коли щось мене омине, я вважаю це вдачею. Прийдешній час одурить мене, якщо помилує; та й цим не одурить: бо якщо я знаю, що все може статися, то знаю також, що не все станеться неодмінно. Тому я чекаю на вдачу, але готовий і до бід.
(18) Тобі доведеться змиритися, якщо я тут зійду з приписаного тобою шляху. Бо ти не примусиш мене віднести до вільних мистецтв те, чим займаються живописці чи ж скульптори, мармурники та інші прислужники розкоші. І борців, у яких вся наука – олія та пилюка, я виганяю з числа тих, хто зайнятий вільними мистецтвами, – інакше мені доведеться прийняти туди і тих, хто змішує мазі, і кухарів, і всіх решту, що пристосували свій розум до наших насолод.
(19) Скажи мені, прошу, що спільного зі свободою мають ці товстуни з ожирілим тілом і схудлою старечою душею, що блюють натщесерце? І невже ми будемо вважати вільним мистецтвом все, в чому вправлялася, не присівши, молодь в часи наших предків: метання списа, удари колом, верхова їзда, володіння мечем? Вони не вчили дітей тому, чому навчаються, не рухаючись. Але ні те, ні інше не навчає доброчинності і не живить її. Який сенс правити
