звичайну річкову форель слід перетворити на надзвичайну, – пояснив Ліщинський. – З вечора її чистять від луски та патрають, натирають сіллю та спеціями, перед тим змішавши. Так вона маринується добу. Коли вже час готувати, дно пательні вкладається кільцями моркви й цибулі. Також дається оливкова олія, ще трохи перцю й солі. На таке ось ложе вкладається наша рибина. І головне, шановне панство, – подрібнений шпинат. Тушкується окремо, додається в черевце рибини перед самою готовністю. Начинка.
– Ви дуже апетитно розповідаєте, пане професоре, – мовила Бася. – Аж закортіло вже скуштувати.
– Між нами, я гурман. Ну, не те щоб зовсім, але люблю попоїсти.
– У вас багато однодумців, – вставив Кошовий.
Ліщинський дзвінком покликав кельнера, зробив замовлення і, щойно той залишив кабінет, повів далі, легко змінивши тему:
– Дозвольте висловити вам своє захоплення, пане Кошовий. Таки видерли здобич із іклів цих поліцейських акул.
– Без вашої допомоги нічого б не вдалося, – мовив навзаєм Клим. – А особлива, окрема подяка – панові Мазуру. Записи в його зошиті зіграли вирішальну роль у справі звільнення Лукана.
– Хіба не те, що він шульга?
Кошового зовсім не здивувало, звідки Магда знає аж такі подробиці.
– Ні. Річ у тім, пані Магдо, що формально, наголошую – суто формально – хлопець міг діяти правою рукою. Принаймні, слідчий, наскільки мені відомо, збирався доводити це.
– Та що він їм зробив! – не стримався Ліщинський.
– Особисто він – нічого, – відрізав Кошовий. – Будь-хто на місці Луки Різника мав усі шанси загриміти за ґрати. Подібні злочини, тим більше – скоєні за досить короткий час, поліція воліє розкривати швидко.
– Навіть ігноруючи факти, здатні піддати сумніву провину людини?
Замість відповісти самому, Клим через стіл глянув на Магду. Перехопивши та витримавши його погляд, вона тихо й твердо проказала:
– Поліція не ідеальна. Ніхто не ідеальний. Пане Кошовий, ми тут зібралися говорити про вбивства повій?
– Не я завів розмову, – парирував Клим. – І мета нашого зібрання мені ще не відома.
– Перепрошую шановне панство, – встряв Ліщинський. – Зустріч я ініціював справді не для того. Зараз усе поясню.
Саме в цю мить кельнер приніс карафку з наливкою та кухоль. Поки обходив стіл, наливаючи кожному, крім Мазура, перед яким поставив пиво, тривала мовчазна пауза. Щойно за ним зачинилися двері, професор взяв чарку.
– Спершу дякую, що відгукнулися. Радий знайомству, панно Райська. Прошу.
Гості випили. Мазур обмежився невеличким ковтком пива.
– Тепер – до справ, – мовив Ліщинський, пробігшись швидким поглядом по колу, ніби зайвий раз перераховуючи присутніх. – Я недаремно почав нашу зустріч із гратуляцій панові Кошовому. Своїми вправними діями він створив прецедент, подібного якому тут, у Львові, ще не мали. Можете мені повірити, я мешкаю тут усе життя. Чи не так, пані Магдо?
Вона
