Тотем і табу. Зигмунд Фрейд

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Тотем і табу - Зигмунд Фрейд страница 15

Тотем і табу - Зигмунд Фрейд Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

імовірно, є тільки одним з багатьох і відповідає тільки одному з типів гомосексуальності. Маємо також визнати, що, за нашими спостереженнями, число осіб, в історії яких присутні всі згадані нами умови формування гомосексуальності цього конкретного типу, значно перевершує кількість випадків, де вона дійсно сформувалася, тож ми не маємо права заперечувати роль невідомих нам конституційних чинників, яким приписують походження гомосексуальності в цілому. Ми взагалі б не заглиблювалися у психічний генезис цієї форми гомосексуальності, якби не мали вагомих аргументів на користь того, що Леонардо, з фантазії про шуліку якого ми почали, належав до цього типу гомосексуалів.

      З огляду на те, як мало нам відомо достеменно про сексуальне життя великого художника і дослідника, мусимо сподіватися, що його сучасники у своїх свідченнях не надто відступають від правди. За їхніми розповідями, він видається людиною, статева потреба і активність якого були дуже знижені – так, ніби якесь вище прагнення піднімало його над загальною тваринної потребою. Ми не займатимемо питання, чи він шукав бодай якого-небудь способу прямого статевого задоволення, чи обходився без нього. Але ми маємо підстави простежити у нього ті жадання, що інших владно штовхають до сексуальних дій, бо неможливо уявити духовне життя людини, у розвитку якого не брали б участі сексуальні прагнення у широкому сенсі слова, лібідо, навіть коли воно відхиляється далеко від своєї первісної мети або утримується від реалізації.

      Ми не сподіваємося знайти у Леонардо щось більше за сліди неперетвореного сексуального потягу, які, втім, ведуть у визначеному напрямі, дозволяючи ствердити його гомосексуальність. Раніше ми вже відзначали, що він брав до себе в учні тільки дуже вродливих хлопчиків і юнаків. Він був лагідним і поблажливим до них, дбав про них, сам по-материнськи доглядав за ними, коли вони нездужали – як могла б доглядати за ним його власна мати. Оскільки він вибирав за вродою, а не за талантом, жоден з них (Чезаре да Сесто, Джованні Бельтрафіо, Андреа Салаїно, Франческо Мельці та інші) не зробився видатним художником. Більшості з них не пощастило досягти самостійної ролі у мистецтві й, по смерті вчителя, вони зникли, не залишивши сліду в історії культури. Тих, натомість, що за характером своєї творчості мали право називатися його учнями, як Луїні і Бацці, на прізвисько Содома, він, схоже, навіть не знав особисто.

      Нам заперечать, мовляв, поведінка Леонардо щодо його учнів не має нічого спільного з сексуальними мотивами і не дає підстав робити якісь висновки про його статеві схильності. Проти цього ми вкрай обережно зауважимо, що наша інтерпретація пояснює деякі дивні риси у поведінці художника, які, в іншому разі, залишались би загадковими. Він вів щоденник; списував його справа наліво дрібним текстом, що призначався, наче, тільки для нього. У цьому щоденнику він звертається до себе у другій особі, на «ти»: «Вивчи у маестро Луки множення коренів»[48]. «Нехай маестро д’Абакко покаже

Скачать книгу


<p>48</p>

Е. Solmi, Leonardo da Vinci. 1908, с. 152 (прим. авт.).