1793. Никлас Натт-о-Даг

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу 1793 - Никлас Натт-о-Даг страница 2

1793 - Никлас Натт-о-Даг

Скачать книгу

рукою ледве-ледве зняв плащ. З-за пазухи в мокру глину випала перука, про яку він геть забув. Байдуже. Обійшлося це нещастя всього в кілька рунстюкке[2], та і з моди перуки вже виходять, Кардель надяав її лише для солідності, розраховуючи, що ветеранові війни в перуці хтось захоче налити чарочку. Мікель глянув угору. Високо в небі над Орстафіордом догорали останні зорі. Він заплющив очі, щоб зберегти це відчуття краси, і правою ногою ступив у воду.

      Одразу майже по коліно вгруз у мульке дно озера. Вода залила чобіт. Намагаючись втриматися на ногах, Кардель ступив уперед. Чобіт залишився в намулі. Підгрібаючи рукою, він повільно пішов далі.

      Вода між пальцями ніби аж в’язка від усього того непотребу, який навіть жителі нетрів Седермальму вирішили викинути.

      Сп’яніння завадило йому правильно оцінити ситуацію. У животі з’явилося зрадливе відчуття паніки, коли на наступному кроці він не намацав під ногами дна. Це болото глибше, ніж йому здавалося. Зразу спливли спогади про битву біля Свенсксунда три роки тому, жахливі чорториї і нищівний розгром.

      Він обхопив труп, щоб якось втриматися на воді. Спершу подумав, що таки не помилився, це не людина. Найпевніше, помічники м’ясника викинули протухлу тушу в озеро, а гнилісні гази винесли її на поверхню. Але, перевернувши тіло, він побачив обличчя.

      Навіть не згнило ще, тільки очниці порожні. Губи розбиті, жодного цілого зуба не залишилося. Можна навіть розрізнити колір волосся – ранкові сутінки й брудна вода Фатбурену дуже спотворювали відтінок, але воно безумовно було світле. Кардель судорожно вдихнув, пірнув під воду й мало не захлинувся.

      Відкашлявшись, він кілька хвилин нерухомо полежав на воді, тримаючись за мертве тіло. Намагався роздивитися риси обличчя. Діти на березі нічого не почули – мовчки стоять, чекають його повернення. Він перевернувся у воді й поплив до берега.

      Витягти тіло на слизький берег, де вода вже його не підтримувала, виявилося нелегко. Кардель перевернувся на спину й відштовхувався обома ногами, тягнучи тіло за ганчір’я, що залишилося від одягу. Дітлахи зовсім не допомагали, навпаки, відійшли й затисли пальцями носи. Вибравшись на берег, Кардель довго відпльовувався.

      – Біжіть до Слюссену, приведіть сосисок[3]!

      Діти навіть не думали виконувати розпорядження, лише трішки відійшли, щоб Кардель до них не дотягся. Побігли ж, тільки коли Мікель махнув на них кулаком:

      – Біжіть на пост і приведіть хоч одного бісового вартового, чорти вас забрали б!

      Коли їхні маленькі ноги достатньо відбігли, Кардель нагнувся і виблював. Тиша повисла над берегом, і серед цієї німої самотності Мікель відчув, як крижані обійми виштовхують повітря з легень і не дають знову вдихнути. Серце гупає дедалі швидше, кров надимає вени, і все його єство охоплює страх. Він дуже добре знає, що буде далі. Ось із темряви випливає рука, якої він більше не має. І кожна частинка його тіла відчуває, що вона є, вона повернулася, і вона болить, ніби

Скачать книгу


<p>2</p>

Дрібна монета.

<p>3</p>

Сосиски – прізвисько міської варти Стокгольма в XVII–XVIII століттях.