1793. Никлас Натт-о-Даг

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу 1793 - Никлас Натт-о-Даг страница 4

1793 - Никлас Натт-о-Даг

Скачать книгу

ніж вести далі.

      – Те, що ти робиш, суперечить природі. Чоловік має бути зі своєю дружиною. Хіба ти не присягався їй, що в радості і горі?.. Повертайся до неї.

      Кров ударила в голову, і бліде обличчя Вінґе зашарілося. Він сам здивувався такій емоційній реакції. Не можна дозволяти почуттям брати гору над розумом. Він глибоко вдихнув. У вухах глухо гупає серце. Треба зосередитися, опанувати себе. Він має щось відповісти. Вінґе знає, що вік анітрохи не позначився на розумі й кмітливості Роселіуса, завдяки яким він став головним у своїй гільдії. Він майже чує, які думки снують за його зморшкуватим лобом. Напруженість між ними зростає, але так само швидко і спадає. Старий зітхає, відкидається на спинку стільця і піднімає руки в примирливому жесті.

      – Ми багато з тобою разом пережили. Ти начитаний, кмітливий. І я знаю, що ти не лиходій якийсь, а зовсім навпаки. Але всі ці новітні ідеї засліпили тебе, Сесіле. Ти думаєш, що все можна вирішити силою думки. Це не так. Почуття так не працюють. Повертайся до дружини, заради вас обох. Якщо ти їй щось зробив – перепроси.

      – Я роблю це для її добра. Я добре все обдумав.

      Ці слова навіть для самого Сесіла пролунали як дитяче виправдання.

      – Сесіле, не знаю, чого ти хотів досягнути, але вийшло інакше.

      Вінґе ніяк не міг втамувати тремтіння. Йому довелося покласти ложку на стіл, щоб ніхто не помітив. На превеликий жаль, голос теж не слухався і слова пролунали радше як шепіт:

      – Так уже склалося.

      Роселіус відповів уже значно м’якше, ніж раніше:

      – Я бачив її сьогодні, Сесіле, твою дружину. На рибному базарі біля Каттгавет. Вона вагітна. Живіт уже не сховаєш.

      Вінґе здригнувся всім тілом і зазирнув мотузнику у вічі:

      – Вона була сама?

      Роселіус кивнув і простягнув руку, щоб покласти на Сесілову долоню, але той швиденько пересунув її так, щоб старий не дістав. Він зробив це якось інстинктивно, і сам здивувався.

      Вінґе заплющує очі, щоб опанувати себе. Він опиняється у своїй внутрішній бібліотеці, між довгих мовчазних полиць із книжками. Бере том Овідія, розгортає навмання і читає: Omnia mutantur, nihil inherit. Усе змінюється, нічого не зникає. Ось у чому рівновага, якої він шукав.

      Коли він розплющує очі, у погляді вже немає і сліду хвилювання. Сесіл вгамовує тремтіння в руках, підкреслено спокійно кладе ложку, відсуває стілець і підводиться.

      – Дякую за суп і турботу, але, думаю, відтепер я вечерятиму у своїй кімнаті.

      Ідучи до виходу, чує голос мотузника:

      – Якщо в думках у нас одне, а реальність зовсім інша, значить, думки хибні. Невже ти зі своєю класичною освітою цього не розумієш?

      Вінґе нічого не відповів, просто вдав, що відійшов надто далеко й не почув цих слів.

      Сесіл, похитуючись, вийшов з їдальні до передпокою і пішов сходами нагору – до кімнати, яку він винаймає у мотузника

Скачать книгу