зупинився, повернув голову й через плече докинув:
– Пане Карле Югане.
І пішов між трунами, посміхаючись. Вінґе з Карделем залишилися вдвох у світлі лампи. Вінґе підняв край покійникового вкривала. Їхнім очам відкрився обрубок стегна десь на долоню довжиною. Сесіл знову повернувся до Карделя.
– Підійди. Скажи, що ти бачиш.
Отак лише обрубок справляє на Карделя тяжче враження, ніж весь труп, як він його запам’ятав. З першого погляду навіть не міг би сказати, чи той шматок – частина людського тіла.
– Обрізана нога? Тут небагато скажеш.
Вінґе замислено кивнув. Через його мовчанку Карделеві здалося, що він виставив себе дурнем, і це його розлютило. Здавалося, ця ніч триває вже кілька років, і кінця-краю їй немає. Вінґе, не зводячи очей з Карделевого обличчя, показав рукою на його лівий бік.
– Бачу, що й тобі бракує однієї кінцівки.
Кардель завжди намагався приховати свою ваду. Він багато тренувався, щоб інвалідність не впадала у вічі. Здалеку буковий протез дуже схожий на здорову руку, а тримав він його здебільшого за спиною. Якщо не надто розмахувати лівою рукою, звіддалік мало хто помітить, особливо незнайомець. Особливо вночі. Мікелеві залишилося лише кивнути.
– Мені шкода.
Кардель голосно пирхнув.
– Я прийшов по загублені гроші, а не по співчуття.
– Зважаючи на те, яке бридке тобі ім’я короля Ґустава, припускаю, що руку ти втратив на війні?
Кардель знову кивнув, після чого Вінґе повів далі:
– Я про це сказав лише тому, що ти, виходить, знаєш про ампутації значно більше за мене. Можеш зробити ласку й ще раз глянути на цей обрубок? Що ти бачиш?
Цього разу Кардель уважніше роздивився ампутовану кінцівку, досі обмазану глиною, хоч тіло вже й помили, і навіть з милом.
І тут йому сяйнуло. Це ж очевидно, як він раніше цього не побачив?
– Це не нова рана. Вона вже затяглася.
Вінґе кивнув на знак згоди.
– Отож. Коли знаходимо тіло в такому стані, одразу припускаємо, що ушкодження стали причиною смерті або вбивця їх завдав, щоб позбутися доказів. Але тут інакше. Я не здивуюся, якщо всі чотири кінцівки такі.
Вінґе показав рукою на інший бік лави, Кардель підійшов, разом вони підняли з трупа накидку і відклали на край. Від покійника пахнуло солодко-кислим смородом смерті, від якого Вінґе затулився хустинкою, а Кардель – рукавом.
У Карла Югана не було ні рук, ні ніг – відрізані майже біля самого тулуба, так близько, як була змога маніпулювати ножем і пилкою. Обличчя без очей – очні яблука вийнято з очниць. Тіло змарніле, ребра стирчать. Живіт роздуло гнилісними газами, пуп вивернутий назовні, але трохи нижче кістки таза обтягнуті шкірою. Грудна клітка вузька, як у молодої людини, кістяк якої ще не сформувався остаточно. Щоки запали. З усієї колишньої людини у найкращому стані залишилося волосся. Після того як труп обмили з милом, світлі кучері просто сяяли на дошках лави.
Вінґе зняв лампу з гака й підніс, щоб уважніше оглянути останки. Поволі
