горнятко кави.
Люди піднімаються і спускаються сходами, багато хто просто тут чекає, бо в коридорах для відвідувачів місця небагато. Усі поліцейські чиновники досі звикають до нового приміщення і нового начальника. Співробітники самі ще не знають до пуття, де чий кабінет і в якому крилі яка служба.
Управління поліції тут лише рік з гаком. Недоброзичливці пліткують, що поліція переїхала в цей будинок зі зручного приміщення на Треґорсґатан лише для того, щоб врятувати репутацію влади. Колишньому власнику Індебету якось вдалося потрапити на аудієнцію до короля Ґустава перед самою його смертю. З королівських покоїв спритник вийшов з купчим актом. Якісь карлючки, віддалено схожі на підпис монарха, засвідчували неймовірну угоду: двадцять п’ять тисяч риксдалерів за цю занедбану й давно покинуту споруду, де з усіх вікон дме, влітку надто жарко, а взимку холодно.
Будівля навдивовижу асиметрична, одним боком похилена до пагорба. Вона височіє і над церквою Святого Миколи, і над пустирищем, звідки ще не вивезли уламки недавно зруйнованого театру Боллхюсет.
На сходах у вранішніх сутінках Вінґе побачив кілька знайомих облич, а ще більше – незнайомих. З огидою глянув на Тойхлера і Нюштедта. Відомі на всю столицю своєю жорстокістю, ці двоє поліцейських тягли якогось голодранця у порваній сорочці. У кров розбите обличчя чоловіка не залишало сумнівів: бідолаха вже зізнався в усьому, у чому його звинуватили, хай що то було. Секретар Блум, пробираючись крізь натовп, теж помітив цю сцену. Зустрівся поглядом з Вінґе й демонстративно закотив очі. Уже більше двадцяти років такі методи допитів заборонено, але Тойхлер і Нюштедт – ніби люди з іншої епохи.
Люди, що не знайомі з Вінґе особисто, але знають, який він на вигляд і як його звати, проходять повз, потупивши очі. Відчуває їхні погляди в спину. Піднімається сходами й зауважує, що зі стіни досі ніхто не зняв герба колишнього поліцмейстера. Ще одне свідчення загального безладу, який панує в поліції від самої смерті короля Ґустава.
Минуло майже два роки відтоді, коли Якуб Юган Анкарстрем стріляв на балу в короля Ґустава Третього, але відлуння того пострілу ще досі розноситься над усією поліцією. Спадкоємець престолу Ґустав Четвертий Адольф мав лише тринадцять років, тож боротьба за владу розгорнулася ще до того, як монарх остаточно програв битву зі смертю.
Колишній начальник поліції Нільс-Генрік Ашан Лільєнспарре, друг Ґустава Третього, творець і незмінний керівник поліцейської служби протягом тридцяти років, побачив нагоду посилити свою владу і відкрито демонстрував амбіції перетворити на маріонетку герцога Карла, недоумкуватого брата колишнього короля, який мав бути номінальним монархом до повноліття спадкоємця.
Але жадоба влади згубила Лільєнспарре. У політичних іграх гору взяв барон Ройтергольм. Почавши від імені герцога Карла фактично керувати державою, барон вислав Лільєнспарре у Померанію, у колонії.
На початку року Ройтергольм призначив прокурора
