усмішка була дружня. – Так багато хто робить. Тільки більшість не схожі на чотирнадцятирічних.
– Мені вісімнадцять, просто замалий на свій вік.
Мерл відчув неймовірну втому, яка не мала нічого спільного з недосипанням протягом останнього тижня.
– Угу, а мене постійно плутають із Томом Генксом.[78] Інколи навіть автограф просять. Давайте поглянемо на ваші права й документи на автівку.
Ще одне зусилля, слабке, мов останній, передсмертний смик ноги.
– Вони лишилися в піджаку. А піджак украли, поки я в туалет ходив. То в «Макдоналдзі» було.
– Угу-угу, окей. І звідки ти?
– З Фінекса, – невпевнено промовив Мерл.
– Угу, і як так сталося, що на твоїй красуні стоять номери штату Оклагома?
Мерл мовчав, відповіді скінчилися.
– Вийди-но з машини, синку, і хоч вигляд у тебе такий же небезпечний, як у жовтенького песика, що каляє в негоду,[79] усе одно тримай руки так, щоб я їх бачив.
Без особливого жалю Мерл вийшов із машини. Непогана була поїздка. Навіть більше того. Якщо добре подумати, це була чарівна поїздка. Відтоді, як він наприкінці квітня втік із дому, його вже з дюжину разів мали б схопити, але ні. А тепер, коли схопили, – що з того? І взагалі, куди він їхав? Нікуди. Будь-куди. Подалі від голомозого покидька.
– Як тебе звати, малий?
– Мерл Кессіді. Мерл – це скорочено від Мерлін.
Кілька ранніх покупців поглянули на них, а тоді пішли своєю дорогою до цілодобових чудес «Волмарту».
– Як той чародій, угу, окей. Маєш при собі якісь документи, Мерле?
Хлопець потягнувся до задньої кишені й дістав дешевий гаманець із потертим плетінням з оленячої шкіри – подарунок від мами на восьмий день народження. Тоді їх ще було двоє і світ здавався зрозумілим і логічним. У кишеньці для банкнот лежала одна купюра в п’ять баксів і дві однодоларові. З іншої кишені, де лежало й кілька маминих світлин, він дістав ламіновану картку зі своєю фотографією.
– Молодіжна парафія Покіпсі, – задумливо промовив коп. – Ти з Нью-Йорка?
– Так, сер.
Це звертання «сер» вітчим вколотив у нього змалечку.
– Ти там народився?
– Ні, сер, але неподалік. У маленькому місті під назвою Спайтенкілл. Означає «озеро, що струменить». Принаймні так мені мама розповідала.
– Угу, окей, цікаво, щодня дізнаєшся щось новеньке. І довго ти вже на втіках, Мерле?
– Мабуть, скоро буде три місяці.
– І хто навчив тебе водити машину?
– Мій дядько Дейв. Ми здебільшого по полях їздили. Я добре воджу. Байдуже, механіка чи автомат. Мій дядько Дейв, у нього був серцевий напад, і він помер.
Коп над цим поміркував, постукуючи ламінованою карткою собі по нігтю – не «тук-тук-тук», а «тік-тік-тік». Загалом він подобався Мерлу. Принаймні поки що.
– Добре
Tom Hanks (1956) – американський комедійний і драматичний актор («Форрест Ґамп», «Зелена миля»), лауреат численних кінопремій (як-от «Золотий глобус» та «Оскар»).
Імовірно, посилання на детективний роман «Маленький жовтий песик» Волтера Мозлі.
