телефон, аби, як зазвичай, порозмовляти з Тамарою. Проте номера подруги вона не набрала.
Їй хотілося розповісти про минулу неймовірну ніч, поділитися враженнями, як це вона робила раніше, але щось її зупинило.
«Я просто боюся зізнатися у своєму щасті, – вирішила жінка. – Напевно, потрібно спочатку самій ним насолодитися, а вже потім плескати язиком».
Марина почувалася незручно через сьогоднішню неспроможність бути щирою та відвертою з подругою, тож, аби не думати про це й відволіктися, з головою поринула в роботу.
Розділ 16
Після роботи Анатолій заїхав до Тамари, щоб забрати її до себе на ніч.
– Нарешті завтра маю довгоочікуваний вихідний! – сказав він. – Хочу відпочити разом із тобою, Томо.
– А діти? Залишаться на ніч самі вдома?
– Чи це вперше?
– Не вперше, але ці чутки про маніяка, і ці лілії…
– Не бійся. Діти нехай замикаються на ніч на всі замки й нікуди не виходять з хати, – порадив чоловік. – А ми, як завжди, влаштуємо їм телефонний контроль.
– Добре. Тільки зачекай трохи, поки я зготую їм поїсти. Ти, напевно, також голодний?
– Я стомлений, – зітхнув Анатолій.
Упоравшись зі справами, Тамара звеліла Федькові ввечері нікуди з дому не виходити та не випускати Олежика.
– Знаю, не маленький, – сказав матері син. – Усе буде гаразд!
Анатолій жив у батьківському домі, одну половину якого займав він, а другу – його мати й батько. Хоча оселя була невелика – простора гостьова кімната, вузька спаленька та кухня, Анатолію її вистачало для самостійного та спокійного життя. Тут він проводив вільний час із Тамарою – його коханням іще зі школи.
Анатолій одразу ж зняв із себе форму й пішов до душової кімнати. Тамара тим часом швиденько зібрала його брудну, просякнутий потом одяг і закинула його до пральної машини. Чоловік вийшов із душу й, помітивши її порядкування, зауважив, що білизна може за день не висохнути, бо обіцяють зливи.
– Ти все ще віриш синоптикам? – усміхнулася Тамара. – Котрий день поспіль ми чекаємо на їхні обіцянки? Дощі щодня відкладаються, а спека стоїть така, що за дві години все висохне. У тебе є щось їстівне в холодильнику?
– Щось є, – мовив Анатолій. – Не образишся, якщо я приляжу? Справді втомився, ноги аж гудуть.
– Відпочивай, а я щось приготую. Як просувається справа з маніяком? – запитала вона, заглядаючи до холодильника.
– Після вихідного пробиватиму всіх прибулих, – почав розповідати він. – Якщо знайду вбивцю, отримаю підвищення.
– То Колян не вбивця?
– Звідки я знаю? У нього взагалі нічого не можна випитати. Плаче й усе.
– А ти влаштував йому справжній допит? – зіронізувала Тамара, наливаючи в каструлю воду.
– Запросив матір того ненормального та при ній кілька разів спробував отримати від нього пояснення.
– І що?
– Постійно
