безпеці.
– Сама якось розберуся!
– Як хочеш, – мовив тихо Анатолій і заплющив очі.
Коли Тамара приготувала вечерю, чоловік уже міцно спав. Жінка розвісила у дворі випрану білизну, поглянула на небо – жодної хмаринки.
Потім зайшла до будинку, замкнула двері, вимкнула світло й лягла спати в іншій кімнаті. Тамара зловила себе на думці, що задоволена тим, що Анатолій заснув і з ним не треба займатися сексом.
«Так не буває, коли люди кохають одне одного», – подумала вона.
Тамара знову згадала Марка. Їм завжди було мало всього: сексу, спілкування, обіймів, поцілунків, ніби щось ізсередини підказувало, що все це може враз обірватися і скінчитися. З Анатолієм не так. Вона вдячна йому, що він був поруч упродовж останніх п’яти років, рятував її від гнітючої самотності й підтримував, але… це все.
«Це просто людська вдячність, а не кохання, – розмірковувала Тамара. – Я звикла до нього, мала за доброго давнього друга, а із сексом припустилася помилки. Я сама вигадала кохання до Толика, справжніх почуттів не було. Сподівалася, що так швидше забуду Марка, й не змогла. І чому останнім часом я так часто згадую його?»
Тамарі не спалося. Різні думки роїлися в голові. Вона намагалася не згадувати колишнього чоловіка, але його образ знову й знову поставав перед її внутрішнім зором. Жінка вкотре картала себе за те, що жила родиною, проте у брехні. І та брехня зруйнувала її життя.
«От якби повернути все назад! – мріяла Тамара, стримуючи сльози. – Ні, не все! Тільки дві речі: перша – бути з мамою вдома на той день народження, і тоді б вона залишилася жива, а друга – нічого не приховувати від Марка з першого дня знайомства, і тоді б наше життя склалося інакше».
Було розуміння, що нічого вже не змінити й минуле ніколи не повернеться. Тамара знала: що більше вона тримається за якесь твердження, то дужче воно починає тримати її саму. Від почуття провини потрібно було якнайшвидше звільнятися, але це ніяк не вдавалося.
«Напевно, час подякувати Анатолію за все зроблене для мене й попрощатися, – вирішила Тамара, одразу ж сама собі суперечачи іншою думкою: – У мене не вистачить сил сказати все це йому завтра». На цій думці жінка заснула.
Уранці Тамара заквапилася додому.
– Залишся хоча б на годинку! – просив Анатолій, намагаючись укласти її в ліжко. – Вибач, я вчора незчувся, як заснув.
– Усе добре, але я мушу йти до хлопчиків! – Тамара легенько відсторонилася від чоловіка й додала: – Твоя білизна й одяг уже висохли, я вже все випрасувала, сніданок на столі.
– Дякую, – знічено промовив чоловік. – Томо, ти не наймалася мені в домогосподарки.
Тамара вдала, що не зрозуміла натяк, і сказала, щоб не переймався.
– Зачекай, я тебе відвезу додому, – сказав Анатолій.
– Не треба, я вже викликала таксі, – відповіла вона.
Удома Тамара знайшла букет білих лілій на ґанку. Барс крутився поруч господині й облизувався, показуючи, що час його годувати.
– Барсе,
