просто, щоб бути певними. Потім ми організуємо пошуки на Пагорбі, спробуємо знайти хлопця або його тіло, а тоді перевіримо, де ті могили. Однак мушу визнати, що знайти того хлопаку, знайти Гіта, якщо він фахівець із виживання у природі, буде непросто, зважаючи на розміри території.
Чендлер подивився на Ґабрієля. Видно було, що така відповідь дещо стурбувала його пасажира.
– Ми відправимо на пошуки гелікоптер і літак.
– Так, наче шукаєте когось зниклого?
– Типу. А ще розпочнемо пошуки на землі.
– Схоже на пошуки голки в копиці сіна.
Сержант здвигнув плечима.
– Це все, що ми маємо, наша сила в числі – одна людина проти сотень.
– Як Ісус проти безбожників.
Чендлер глипнув на нього.
– То ви релігійна людина?
Ґабрієль видихнув носом.
– Я вірю, якщо ви про це запитуєте. А ви?
– Я підтримую релігію. Гадаю, це гарний моральний орієнтир для дітей. Вони зроблять власний вибір, коли виростуть. Господь нікого не змушує йти за собою.
– Ні… якби тільки його послідовники дотримувалися таких переконань. – Розмова раптом урвалася, та це не мало значення. Вони під’їхали до «Ґарднерз Пелес», приземкуватого триповерхового будинку, який здавався витесаним із суцільного шматка піщанику, яскраво-червоного, червонішого навіть за пилюку, що пошрамувала місцевий пейзаж. Тут призвичаїлися замальовувати чорний дьоготь на даху білою фарбою, щоб відбивати хоча б частину жорстокого тепла, й затуляти кожну шибку дерев’яними віконницями для додаткового захисту від спеки.
У вузькому фойє чоловіків привітало двійко залатаних крісел. Це був не «Ріц», але досить вдалий готель для тих рідкісних випадків, коли їм необхідно було притримати когось неподалік.
Господар, Оллі Орландер, привітав їх; його огрядне черево набрякло над штанами, як перегріта миска склеєних макаронів. Оллі залюбки приймав їхніх безпритульних. Уряд завжди оплачував ці рахунки, і чоловікові вдавалося здати свою найдорожчу кімнату, яка абсолютно безпідставно називалася президентським люксом, за повну ціну.
Оллі зміряв поглядом нового гостя – упевнитися, що той зрозумів, хто тут господар. Абсолютно непотрібна спроба залякати, і частково саме це спричинило брак постійних клієнтів. Чендлерів досвід підказував, що гостям більше до вподоби щирі вітання, ніж неприховані підозри.
Очиці-намистинки Орландера повернулися до сержанта.
– Він нічого тут не ламатимете, еге ж?
– Він не злочинець, – запевнив Чендлер.
– Тоді що він робить у твоїй компанії?
– Він забезпечив нас деякою інформацією. Нам потрібно влаштувати його кудись на ніч.
– Звичайний люкс?
Чендлер стомлено кивнув.
– Звичайний люкс підійде.
– Чудово, сер. – Кривобока усмішка промайнула гладким обличчям. Оллі пошкандибав підготувати кілька дрібниць, поки Чендлер вів Ґабрієля
