в кам’яні плити двору. Стіна палацу затремтіла, і тріск розтрощеного дерева луною відбився від сусідніх будівель.
Усе ще маючи під собою мур палацу замість підлоги, Сет застогнав і підвівся. Він почувався дуже ослаблим, адже використав увесь запас Буресвітла надто швидко і тим перенапружив тіло. Насилу тримаючись на ногах, він пошкутильгав униз по стіні – туди, де валялися уламки балкона.
Король усе ще ворушився. Взагалі-то Сколкозбруя захистила б його від такого падіння, але довгий скривавлений уламок деревини простромив бік короля якраз там, де Сет раніше пробив йому панцир. Шин опустився навколішки, вдивляючись у спотворене болем обличчя монарха. Вольові риси, квадратне підборіддя, чорна борода, що подекуди взялася сивиною, пронизливий погляд світло-зелених очей. Ґавілар Холін.
«Я… чекав… на тебе», – ледь вимовив він у перервах між судомними подихами.
Сет просунув руку за нагрудник королівської кіраси та спробував намацати й розстібнути ремені. Вони піддалися, і Сет повністю зняв його. Зворотний бік захисної пластини був оснащений сапфірами: два з них тріснули й перегоріли, а троє інших усе ще світилися. Не вірячи своїм очам, Сет різко вдихнув, усотуючи Буресвітло.
Усередині знову забушувала буря. Випари Світла, що здіймалися над однією стороною обличчя, погустішали, зцілюючи поранену шкіру та кістки. Біль усе не вщухав: лікувальна дія Буресвітла аж ніяк не миттєва. Знадобляться години, доки він остаточно прийде в норму.
Король закашлявся:
– Скажи… Тайдакару… що він запізнився…
– Я не знаю, хто це такий, – ледь вимовив Сет, намагаючись не ворушити зламаною щелепою. Потому підвівся й виставив руку вбік, прикликаючи Сколкозбройця.
– А хто ж тоді? – нахмурився король. – Рестарес? Садеас? Ніколи б не подумав…
– Мене підіслали паршенді, – відказав Сет. Щойно збігли десять ударів серця, як вогкий від конденсату Сколкозброєць знову опинився в його руці.
– Паршенді? Але ж це божевілля, – Ґавілар знову закашлявся, а тоді підніс тремтячу руку до грудей і став порпатись у внутрішній кишені. Незабаром він видобув звідти невеличку кришталеву сферу на ланцюжку. – Візьми. Вона не повинна потрапити до їхніх рук, – скидалося на те, що в ньому згасала свідомість. – Передай… передай моєму братові… нехай підбере найважливіші слова, які лишень може сказати чоловік…
Ґавілар затих.
Сет на якусь мить завагався, а тоді опустився навколішки й узяв сферу до рук. Вона виглядала дивно – геть не схожа на ті, що він бачив раніше. Хоч і зовсім темна, вона якимсь дивом світилася особливим, чорним світлом.
«Паршенді? – як сказав було Ґавілар. – Але ж це божевілля».
– Тепер усе чистісіньке божевілля, – прошепотів Сет, ховаючи дивину до кишені. – І все рушиться прямо на очах. Вибачай, алетійський королю. Хоча тобі, гадаю, наплювати. Принаймні тепер, – Сет підвівся. – Тобі хоча б не доведеться
