Новоприбулий був молодим – може, років на чотири старшим за Ценна в його п’ятнадцять, – але на кілька пальців вищим навіть за Даллета. На ньому був звичайний шкіряний одяг списника, але з-під нього виглядала пара темних штанів. Ценн гадав, що таке взагалі-то не дозволялося.
Його чорне хвилясте волосся алетійця сягало плечей, а очі були карими. На плечах куртки без рукавів теліпалися аксельбанти з білого шнурка – знак того, що він командир загону. Усі тридцять бійців довкола Ценна виструнчилися, піднімаючи списи у привітанні. «Тож це і є Каладін Буреблагословенний? – із недовірою подумав Ценн. – Такий молодий?»
– Даллете, до нас незабаром приєднається новобранець, – сказав Каладін добре поставленим командним голосом. – Я хочу, щоби ти…
І раптом замовк, помітивши Ценна.
– Він прибув у розташування загону кілька хвилин тому, сер, – мовив Даллет, усміхаючись. – Я тут якраз готую його до битви.
– От і добре, – відповів Каладін. – Я заплатив чималі гроші, щоби вирвати цього хлопчину з пазурів Ґара. Цей горе-вояка настільки некомпетентний, що я взагалі дивуюся, чому він не в стані наших ворогів – це було би принаймні чесно.
«Що? – подумалося Ценнові. – Чого б це хтось став платити за мене гроші?»
– Яка твоя думка про поле битви? – запитав Каладін. Іще кілька списників, що стояли поруч, прикрили очі козирками долонь, прочісуючи поглядом каміння.
– Може, підійде та улоговина біля двох валунів аж ген справа?
– Підходи занадто нерівні, – похитав головою Каладін.
– Так точно, сер, ваша правда. А як щодо того невисокого горбка ондечки? Він досить віддалений, щоби перечекати першу навалу, і достатньо близько, щоб не відриватися від основних сил.
– Здається, підійде, – кивнув Каладін, хоча Ценн ніяк не міг уторопати, на що саме вони дивилися.
– А ви, бовдури, – всі почули?
Бійці високо здійняли списи.
– Наглядай за новачком, Даллете, – сказав Каладін. – Адже він не знає сигналів.
– Так, звісно, – відповів усмішливий Даллет.
Він ще й усміхався! Як тут можна було всміхатися? У ворожому стані засурмили в сурми. Це що ж – вони вже готові? І хоча Ценн щойно відлив, а все ж відчув, як по нозі збігла цівка сечі.
– Тримайтеся! – гукнув Каладін, а тоді швидким кроком рушив уздовж передньої шеренги, щоби перемовитися з командиром сусіднього загону. За спинами Ценна й товаришів усе ще дошиковувалися кілька десятків лав. Лучники по боках приготувалися стріляти.
– Не хвилюйся, синку, – знову заспокоїв його Даллет. – З нами все буде добре. Адже наш командир Каладін – справжній щасливчик.
Воїн по іншу руку від Ценна кивнув. Це був довготелесий, рудоволосий веден, чия смаглява шкіра була занадто темною як для алетійця. І що він забув в алетійській армії?
– Щира правда. Адже наш Каладін – Благословенний бурею. Що є, те є… Скільки це ми втратили
