Харбранті вчилися найкращі лікарі та цілителі. Це було відомо кожному. Подейкували, ніби там більше лікарень, аніж таверн.
– Схоже, батько змушує тебе робити те, чого хоче він сам, а не чого хочеш ти, – зауважила Ларал.
– Але ж так чинять усі, – мовив Кел, чухаючи потилицю. – Інші хлопці не проти бути селянами, оскільки ними є і їхні батьки, а Рал щойно став новим містечковим теслярем. І не бачить нічого страшного в тому, що цим же займався і його батько. То чому б мені не стати лікарем?
– Я просто… – здавалось, що Ларал злиться. – Келе, якщо ти вирушиш на війну та здобудеш Сколкозбройця, то станеш світлооким… Тобто… Ай, усе це ні до чого.
Вона вгамувалася, ще тісніше схрестивши руки.
Кел і далі чухав потилицю. Вона й справді поводилася дивно.
– Я був би не проти податися на війну, зажити слави й таке інше. Передусім мені хотілось би побачити світу. Здійснити подорож іншими землями.
Він чув розповіді про екзотичних тварин, як-от гігантських ракоподібних чи співочих мурен. Про Ралл Елорім, Місто тіней, про Курт, Місто блискавиць.
Упродовж останніх кількох років він багато часу присвячував навчанню. Келова мати бідкалася, що в її хлопчика відбирають дитинство, змушуючи весь час дбати про майбутнє. Лірін доводив, що харбрантські лікарі дуже ретельно ставляться до прийому вступних іспитів, тому якщо Кел усерйоз збирається стати їхнім учнем, він повинен завчасу розпочати підготовку.
І, попри все, стати солдатом… Інші хлопці мріяли потрапити в армію, битися під проводом короля Ґавілара. Ходили чутки, ніби скоро має розпочатися війна із Джа Кеведом, причому не на життя, а на смерть. Що б він відчув, якби нарешті побачив декого з тих героїв, про яких оповідають легенди? Або воював пліч-о-пліч із великим князем Садеасом чи Далінаром Чорношипом?
Зрештою лурґ збагнув, що його ошукали. Він опустився на брилу, щоби зіткати собі новий кокон. Кел підняв із землі невеличкий гладкий камінчик і поклав руку Тіенові на плече, не даючи йому знову тицьнути в стомлену амфібію. Потому ступив крок уперед і двома пальцями злегенька штурхнув лурґа, щоби той перескочив з валуна на підготований для нього камінець. Тоді передав його Тіенові, який широко розплющеними очима дивився, як земноводне плело собі кокон: випльовувало мокру шовкову пряжу та, орудуючи крихітними лапками, обмотувало її навколо себе. Загерметизована сухим слизом, зсередини така оболонка була вологонепроникною, але дощова вода, потрапивши ззовні, знову розчинила б чохол.
Кел усміхнувся, тоді підніс до рота флягу й напився. Вода була прохолодною та чистою – в ній уже відстоявся крєм. Бо якщо ковтнути крєму – коричневої мулистої речовини, що випадала разом із дощем, – можна було завиграшки захворіти. Усі це знали, не лише лікарі. Воді завжди давали відстоятися з деньок, тоді зливали питну верховідку, а крєм пускали на гончарні вироби.
Лурґ нарешті закінчив свій кокон. Тіен одразу ж потягнувся за фляжкою.
Кел стримав його руку.
