мене хвилює. Але я наполягаю, щоби ви не робили поспішних висновків. Як слушно зазначив Адолін, це був би надзвичайно недолугий спосіб зазіхнути на ваше життя. Падіння з коня практично нічим не загрожує вершникові, який має на собі Сколкозбрую.
– Так, але ж це сталося на полюванні, – гнув своє Елгокар. – Можливо, вони хотіли, щоби мене розтерзав прірводемон.
– Ловитва не мала становити для нас загрози, – не здавався Далінар. – Планувалося, що ми обстрілюватимемо великопанцирника з безпечної відстані, а тоді підскачемо ближче й покінчимо з ним.
Примружившись, Елгокар глянув на Далінара, а тоді на Адоліна. На якусь мить здалося, ніби король підозрює їх. Але цей вираз одразу ж зник із його очей. А може, Адолінові просто привиділося? «Прародителю бур!» – подумав він.
Ззаду долинав голос Вами, який гукав короля. Елгокар глянув на нього й кивнув.
– Питання ще не закрите, дядьку, – сказав він Далінарові. – З’ясуй, що й до чого з цією попругою.
– Буде зроблено.
Король віддав йому ременя й пішов, подзенькуючи обладунком.
– Батьку, – одразу ж почав Адолін, – ти помітив…
– Я поговорю з ним про це, – обірвав його Далінар, – підберу момент, коли він трохи заспокоїться.
– Але…
– Я поговорю з ним, Адоліне. А ти займися попругою. Та йди збирай своїх людей, – він кивнув у бік чогось аж ген на заході. – Здається, я бачу мостонавідну команду.
«Нарешті», – подумав Адолін, прослідкувавши за його поглядом. Удалині виднілася невеличка купка постатей, які перетинали плато, високо здійнявши Далінарів стяг, та вели за собою групу обслуги з переносним мостом Садеаса на плечах. Їм знадобився один із них, оскільки його можна було доправити швидше, ніж громіздкі мости Далінара, до яких припрягали чалів.
Адолін поспішив геть, щоби належним чином розпорядитися, хоча ніяк не міг зосередитись: у голові крутились батькові слова, передсмертне послання Ґавілара, а тепер ще й недовірливий погляд короля. Скидалося на те, що йому буде над чим поламати голову під час довгої поїздки назад до таборів.
Далінар провів поглядом сина, який метнувся виконувати його наказ. Адолінів нагрудник усе ще вкривало павутиння тріщин, хоча Буресвітло вже не сочилося з них. Через деякий час обладунок самовідновиться. Він зберіг би здатність до регенерації, навіть якби був повністю розбитий.
Його хлопчик любив понарікати, та все ж кожен хотів би мати такого сина. До самозречення вірний, ініціативний і з неабияким талантом полководця. Солдати його шанували. Може, він і тримався з ними дещо запанібрата, але таке можна пробачити. Можна було би заплющити очі навіть на його гарячковість, якби він навчився обертати її собі на користь.
Далінар полишив юнака займатися своїми справами, а сам пішов перевірити, як там Баский. Він знайшов свого ришадіума біля конюхів, котрі влаштували імпровізовану загорожу з південного боку плато. Вони перев’язали йому садна, і кінь більше не припадав на одну ногу.
Далінар
