брунатна мантія з численними прорізами, з-під яких проглядала яскраво-жовта шовкова підкладка. Це був дещо приглушений варіант актуальної моди – не настільки нарочитий, як повністю шовкове вбрання. Адоліну сподобався такий фасон.
Сам Вама був круглолицим, лисіючим чоловіком. Залишки його коротко підстриженого волосся стирчали догори, а очі були світло-сірі. Князь мав звичку мружити їх, що він і зробив, коли підійшли Далінар із сином.
«Що відбувається?» – подумав Адолін.
– Ясновельможний, – сказав Далінар, звертаючись до Вами, – я прийшов переконатися, що про ваш комфорт подбали.
– Я би почувався максимально комфортно, якби ми могли негайно пуститися у зворотний шлях, – Вама люто зиркнув за сонце, що ховалося за обрій, немов ганив його за якусь провину. Такий поганий настрій узагалі-то був невластивий йому.
– Я впевнений, що мої люди поспішають з усіх сил, – промовив Далінар.
– Ми б не забарилися аж так допізна, якби ви весь час не затримували нас по дорозі сюди, – відказав Вама.
– Обережність не буває зайвою, – відповів Далінар. – До речі, про обережність: існує дещо, про що я хотів би переговорити з вами. Чи не могли б ви кілька хвилин побесідувати зі мною й сином наодинці?
Вама насупився, однак дозволив Далінарові відвести себе вбік від почту. Адолін рушив услід, почуваючись усе більше й більше спантеличеним.
– А ця тварюка була здоровенною, – мовив Далінар до Вами, киваючи в бік поверженого прірводемона. – Найбільшою з усіх, які я бачив.
– Гадаю, що так.
– Я чув, ніби ваші нещодавні вилазки на плато увінчались успіхом, і ви самостійно здобули кілька залялькованих прірводемонів. Вас можна привітати.
Вама стенув плечима:
– Упольовані нами особини були невеличкі. Нічого схожого на те яхонтосерце, яким заволодів сьогодні Елгокар.
– Маленьке яхонтосерце все ж краще, ніж нічого, – ввічливо сказав Далінар. – Ходять чутки, ніби ви плануєте укріпити стіни вашого військового табору.
– Гм? Так. Залатати кілька проломів, покращити оборонні споруди.
– Я неодмінно сповіщу Його Величність, що ви бажаєте оплатити додатковий доступ до Душезаклиначів.
– Душезаклиначів? – обернувся до нього Вама, нахмурившись.
– Вам знадобиться деревина, – спокійним тоном пояснив Далінар. – Адже ви не зможете замурувати отвори у стінах без риштовання. А тут, на цих віддалених рівнинах, – це ще наше щастя, що в нас є Душезаклиначі, щоби створювати прості речі на зразок дерева, хіба не так?
– Ну-у… так, – протяг Вама, усе більше насуплюючись. Адолін перевів погляд із нього на батька. У цієї розмови був якийсь підтекст. Далінар мав на увазі не лише деревину для стін – адже всі великі князі користувалися Душезаклиначами, щоби годувати свої армії.
– Король виявляє надзвичайну щедрість, дозволяючи доступ до своїх Душезаклиначів, – гнув свою лінію Далінар. –
